Ми двічі переселенці. До війни жили у Донецьку. У 2014 році переїхали у Маріуполь. Але прожили там чотири місяці, а потім поїхали у місто Курахове - вирішили бути ближче до дому. Всі ці вісім років ми жили там. З Курахово четвертого квітня 2022 року ми переїхали у Жовті Води. 

До війни я була приватним підприємцем – перевізником. У мене були свої автобуси, маршрутки. Жили ми добре.

У 2014 році 19 травня моя подруга, яка працювала у податковій інспекції, мені розповіла, що місцеві озброєні наркомани і алкоголіки захопили податкову, стерли всі програми у комп'ютерах, вкрали у працівників все, що можна. Моя подруга ледве встигла забрати звідти свій домашній комп'ютер. Через день вони почали громити міліцію і банки. Їздили на мотоциклах із прапорами, кричали: «росія, росія». Були всі нетверезі. Я була в шоці. Потім стрілялина підходила все ближче. Ми сиділи по підвалах.

Дачу нам розбили у 2016 році, а квартиру у Донецьку – 30 березня 2022. Прилетів снаряд з терикону, з боку «ДНР».

Вони спочатку стріляють по Донецьку, а потім кажуть, що це Україна. Це ще з 2014 всі знають. Автобуси мої вивезти мені ніхто не дав. Вони були під жовтими номерами - це номери маршрутного таксі.

Коли розпочалася повномасштабна війна, було дуже гучно. Ми думали, що рашисти почнуть наступати з боку Мар'їнки, але вони пішли в інший бік – на Маріуполь. Більшість переселенців з Донецька поїхали саме в Маріуполь. 

Обидва рази: що в Жовтих Водах, що в Кураховому, нас зустріли добре. Була хороша гуманітарна допомога, люди підтримували. У Кураховому я доглядала сім років за паралізованим дідусем. Жила безкоштовно, але здоров'я підірвала. У Жовтих Водах мене все влаштовує.

Коли у Києві почався Майдан і змінилася влада, я ніколи б не подумала, що це може зачепити Донецьк. Треба було одразу Донецьк звільнити - вся Україна б не постраждала, всі були б живі-здорові. Це моя думка.

У мене передчуття, що війна ще роки три точно буде. Дай Бог здоров'я всім нашим військовим. Звичайно хочу, щоб Донецьк повернувся в Україну.