Горденко Марія, 10 клас, Великодальницький ліцей №2, Одеська область

Викладач, що надихнув на написання есе – Парубіна Людмила Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни – це не просто цифра, це ціла епоха, яка розділила життя на «до» і «після». Для мене цей період став часом втрат, болю, але й нових відкриттів, зростання та сили.

Коли війна почалася, важко було повірити, що реальність може настільки різко змінитися. Перші дні пройшли в стані шоку та нерозуміння, а кожне повідомлення на телефоні могло нести новини, які кардинально змінювали звичне життя. Але з часом, коли війна стала буденністю, я почала розуміти, що треба вчитися жити у нових умовах, пристосовуватися та шукати сили й натхнення, щоб продовжувати рухатися вперед.

Мій шлях протягом цих тисячі днів був різноманітним і непередбачуваним.

Спочатку це був шлях страху та невизначеності. Здавалося, що весь світ став ворожим і небезпечним, а майбутнє зникло у темряві. Але я зрозуміла, що страх не може бути моїм супутником. Замість того, щоб дозволяти йому паралізувати мене, я почала шукати способи боротися з ним.

Першим кроком до подолання цього страху стало моє міні волонтерство. Я не могла стояти осторонь, коли навколо стільки людей потребували допомоги.

Тому по можливості я надсилала донати. Відчуття, що я можу допомогти, нехай і в невеликій сумі, але все ж таки це давало змогу знайти сенс у кожному дні.

Згодом я зрозуміла, що важливо не тільки допомагати іншим, але й піклуватися про себе. Психологічна втома, яку принесла війна, вимагала від мене часу на відновлення. Я почала звертати більше уваги на своє здоров’я, займатися спортом та прогулюватися парками. Це допомогло знайти мені внутрішній спокій.

Війна також змінила моє сприйняття людей навколо. Відкрилися справжні обличчя тих, кого я раніше вважала близькими.

Дехто з них відійшли, інші ж навпаки – стали ще ближчими. Я навчилась цінувати щирість, довіру та підтримку, яку отримувала від друзів і навіть від незнайомих людей. Ці тисяча днів дали мені можливість побачити, хто є хто, і сформували нове коло тих, на кого я можу покластися.

Попри весь біль, втрати та випробування, я зрозуміла, що війна не може забрати в мене мрію, а навпаки зробила її ще важливішою. Я почала чітко бачити, чого прагну у житті.

Мій шлях – це шлях віри в себе, людей і в те, що після темряви завжди приходить світло.