Мені 36 років. Я виріс в місті Новоазовськ Донецької області. Після закінчення дев’ятого класу ми з товаришем вирішили влаштувати своє життя в Маріуполі. Там закінчили індустріальний технікум і влаштувалися на роботу на завод Ілліча. Я працював в одному цеху, а товариш – в іншому. Я одружився. Зараз чекаємо з дружиною на поповнення. 

Я працював у нічну зміну з 23 на 24 лютого. О четвертій ранку почув вибухи. Майстер відпустив додому раніше. Ми з дружиною залишалися вдома, поки в нашому районі було більш-менш тихо. А після вибухів поблизу будинку зібрали речі, забрали кота й переїхали до батьків, які жили на вулиці Зелінського. Коли чули гул літака, виходили в тамбур. Після вибухів біля сусіднього будинку спустилися в підвал. На вулицю виходили, щоб приготувати на вогнищі їжу. Коли обстріли посилювались, тікали в підвал. 

Так ми жили приблизно до середини березня. Потім дізналися, що можна виїхати через блокпост, що біля торгово-розважального центру ПортCity. На щастя, мій автомобіль був на ходу, хоча й мав пошкодження. Ми виїхали до родичів у Нову Каховку. 

Щоб проїхати далі, потрібно було пройти фільтрацію. Це неприємна процедура, під час якої російські військові задавали нам провокаційні питання, але ми її пройшли. Окрім цього, потрібна була перепустка на автомобіль. Її видають на десять діб. Ми п’ять днів поспіль їздили до Нікольського, щоб її отримати. 

Потім зв’язалися з волонтерами з Бердянська, щоб дізнатися, якою дорогою краще поїхати. Нас попередили, щоб ми запаслися водою та їжею, бо доведеться стояти в полі не одну добу. Ми виїхали на початку липня. На шляху до Василівки перетнули близько тридцяти ворожих блокпостів. Два дні стояли у Василівці, ночували на заправці. На третій день нас пропустили. О шостій вечора приїхали в Запоріжжя. У дитячому садку змогли помитися, поїсти й переночувати. Потім переїхали в Тернопіль. 

Я влаштувався на роботу на підприємство, що займається виготовленням глушників. Батьки – на підприємство тернопільської тепломережі. Дружина й сестра працюють дистанційно.

Я мрію про повернення до відбудованого Маріуполя. Сподіваюся, що моя дитина зростатиме у вільній та мирній Україні.