Володимир поїхав з Кам’янки до Запоріжжя. Росіяни принесли багато горя з собою, зруйнували життя щасливої родини

У нас все було добре до війни. Ми побудувалися, дітей виростили. Онуки повиростали, закінчили університети, отримали дипломи. Двоє ще вчаться, а двоє уже й працюють. І те, що ми по краплях збирали, ця війна зруйнувала. І дітям, і онукам, і нам. Ми з дружиною до Запоріжжя втекли, переважно тут перебуваємо. Чекаємо, коли потрапимо додому. Не знаю, залишиться  щось у нас вдома, чи ні.

Ми за Кам’янки, це Пологівський район. Війна до нас прийшли майже одразу.

Через лічені дні вже в нас їздили росіяни. Що хотіли, те й робили. Було дуже багато випадків, коли машини забирали, по хатах ходили.

Просто перед нами ракета прилетіла, і жінка перелякалася. Я ж мужчина, переніс легше, а вона - важче.

Ми десь місяць  побули в окупації, а тоді в Запоріжжя виїхали як переселенці. Нам хотілося вдома жити мирно. Ми вже старі: жінці 72 роки, мені 73. Тепер страждаємо, переживаємо.

Ми як виїхали, то все вдома залишили. Думали, що це швидко скінчиться, а воно вже сім місяців триває. Зараз дві наші пенсії йдуть на оплату оренди квартири. Іноді гуманітарну допомогу отримуємо, якось продовольство у Фонду Ріната Ахметова брали. З харчами в нас проблеми, та якось тягнемося.

Ми лише сподіваємося, щоб дім залишився цілим, бо як не стане де жити, то буде горе справжнє. Ми все життя будувалися, а тепер усе залишили. Звичайно, дуже хочемо, щоб наші побили окупантів. Росіяни ж б'ють по людях, по об'єктах, важливих для життя.

Вірю, що перемога буде за нами.