"Панічні атаки переслідують вже 7 років, відчуття невизначеності"

Ми ВПО з 2014 року, живемо в Одесі. 24 лютого ми прокинулись від гучних вибухів, прилетіло в будівлю Нацгвардії зовсім поруч, а потім знов і знов вибухи десь по місту...

Старі друзі турбувались про те, як ми.Приємно була вражена тим, що сусіди підтримували один одного. Звичайні одесити максимально підтримали нових переселенців в цей час. Ми з дітьми не отримуємо допомогу як ВПО, хоча теж залишили житло декілька років тому, але оскільки не отримували допомогу від держави (рік до війни була в декреті, не працювала офіційно), то нам і зараз не нараховують. Але ми мали змогу отримати на дітей фінансову допомогу від NRC (міжнародний благодійний фонд) та 1KProject, за що дуже і дуже вдячні! Одягли дітей на зиму та змогли трохи побалувати їх в ці часи смаколиками.

Коли в Одесі постійно не було світла взимку, то було складно, наш дім залежить від електроенергії. У нас не було води, не працював ліфт. Складно було з двохрічною дитиною спускатись та підійматись назад на 16 поверх багатоповерхівки.

Є панічні атаки, що переслідують вже 7 років, відчуття невизначеності.Через те, що рік не працювали школи і садочки, я вимушена була бути дома з двома дітками, хоча мені пропонували роботу. Жили на зарплатню чоловіка. Ми вирішили не розривати нашу родину, не виїжджати закордон і залишились всі разом. Складно психологічно, фінансово, погіршилось здоров'я через постійні тривоги, нерви, невідомість.

Я зараз не працюю, вчусь на дизайнера цифрових ілюстрацій, опановую Adobe Illustrator, курси SMM для ВПО. Хочу працювати дистанційно. За фахом я вчитель початкових класів, маю 6 років досвіду роботи в школі.

У мене всі речі пов'язані з минулим залишились в окупованій Горлівці.Ми виїжджали звідти ні з чим. І все, що тривожило, обірвалось та залишилось там. Для мене війна з 2014 року. А зараз - бурхливий, болючий новий її етап. Так, Одеса теж не дуже спокійний район. Але в порівнянні з пеклом, що ми бачили в Горлівці - це місце, де можна жити та дихати вільно А коли стає сумно - ми ходимо дивитись на море, прозорі хвилі що напливають на берег. Це заспокоює душу.