Початок війни перевернув наше життя. Ми втратили роботу, змушені були переїхати до іншого міста, а навчання дітей перейшло повністю в онлайн. Довгий час ми майже не виходили з дому. Одного дня почули вибухи з боку Чорнобаївки - було страшно й незрозуміло, що робити далі. Ми намагалися виїхати, але спроба виявилася невдалою.

Нерозуміння й безсилля поглинали нас. Найстрашнішим стало рішення тікати з окупованого Херсона. Ми п’ять діб стояли в черзі на ворожому посту, щоб потрапити на підконтрольну Україні територію. За цей час пережили обстріл нашого будинку. Кожна година була випробуванням, кожна ніч - боротьбою зі страхом.

Постійні обстріли Херсона - це нескінченний стрес. Діти втратили можливість спілкуватися з однолітками, їхній світ звузився до кількох кімнат і тривог. Після підриву Каховської ГЕС ми знову опинилися перед викликами: у місті бракувало питної води. Під час окупації часто не було їжі та ліків - доводилося виживати з того, що вдавалося знайти.

Ці місяці назавжди залишаться в нашій пам’яті, як шлях крізь страх, нестачу й невідомість - але також як шлях до свободи.