Підобід Дарина, учениця 11 класу Опорного закладу освіти «Ржищівський ліцей «Лідер» Ржищівської міської ради Київської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мовчан Олена Володимирівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Чи чули ви коли-небудь, як восени у небі плачуть журавлі, покидаючи свій рідний край? Чорно-білі красені у високому злому небі, зібравшись у ключ, направлений на південь, на все горло жалібно і голосно оповіщають всенький світ про свій біль і жаль від того, що вони мусять летіти далеко-далеко з рідної землі…

Отакий жаль обіймає моє серце, коли бачу, як українці виїжджають з України. У голові звучить запитання: «А хто буде боротися за рідну землю, хто відбудовуватиме батьківщину?» Кожна людина на рахунку.

Народна мудрість  говорить: «Де народився, там і згодився». Ми з друзями утворили юнацьку волонтерську організацію «Крихітки» і для фронту виготовляємо  окопні свічки, організовуємо ярмарки, розпродажі солодощів, продукції власного виготовлення, а зароблені гроші направляємо на закупівлю дронів, обладнання, медикаментів. Ми підтримуємо сім’ї воїнів, що борються з рашистською чумою на фронті чи загинули або пропали безвісти.

Немає чужого болю. Всі люди - свої, рідні. Хочеться міцно обійняти кожного, пильно заглянути в очі і спитати: «Ти як?»

Нація об’єдналась для боротьби з небезпечним ворогом. Всі як один працюємо над проблемою протистояння путінській орді. Мода по-українськи – форма в піксель, зачіска «оселедець», яку носили наші славні предки русичі тисячі років тому, пісня «Ой у лузі червона калина», що лунає як символ українського сторічного опору російському поневоленню.

Українці – незвичайні люди. Дати бій сильнішому, відстоювати правду, волю, незалежність, нести добро, любов, мир – ось обличчя українства сьогодні. Мужність, сила, воля, працелюбність – це головні риси моєї нації. Зранені, стомлені, але нескорені, мої земляки вже півтора року ведуть активну боротьбу за право існувати на Землі.

Вісь боротьби між добром і злом пройшла через поля , міста і села моєї Батьківщини, через долю тисяч українців, через душі і серця мільйонів людей. Ми сьогодні на передовій світової боротьби зі злом. Мабуть, цим можна пояснити те, що на нашому боці воюють тисячі представників інших націй, держав.

На думку спадає біблійний сюжет, який вже колись згадував наш Президент – про Давида і Галіафа. Велетень Галіаф-росія мусить бути повержена, бо їй протистоїть могутній Давид – український народ, його сміливість, мужність, сила і правда.

Я щиро вірю у нашу перемогу, у те, що нарешті повернуться додому наші захисники, що запрацюють заводи і фабрики, відкриються нові інститути, університети, побудують нові автобани і аеропорти. Вірю, що Україна стане економічно розвиненою, самостійною, незалежною державою, бо Україна – країна майбутнього. Вже зараз у моїй уяві постають нові сучасні корпуси, техніка, усміхнені щасливі люди. Вже весь світ побачив, яка ми незвичайна нація, які в нас люди.

Імена Ігора Сікорського і Сергія Корольова, Євгена Патона і Миколи Амосова, Миколи Леонтовича і Миколи Лисенка, Андрія Шевченка і Валерія Лобановського, Архипа Куїнджі і Івана Марчука, Тараса Шевченка, Ліни Костенко та інші добре відомі на всіх континентах, в різних країнах.

Історія, як відомо, рухається по спіралі. Тисячоліттями мої предки вели нерівну, криваву боротьбу з усілякими завойовниками. Хто тільки не намагався упокорити моїх земляків: німці й французи, турки й шведи, поляки та литовці, росіяни та татари. Але українці вистояли, вижили. Наша мова, наша культура – незнищенні, а нація – безсмертна.

Ліна Костенко писала: «А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна- це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань, вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй нема ціни».

Я – українка, і пишаюсь цим! Моя любов до Батьківщини вища за небо, глибша , від моря, і ширша, ніж усі пустелі світу. Я вірю, що мою Україну чекає прекрасне майбутнє. Я зроблю все можливе і неможливе для світлого майбутнього моєї Батьківщини.