Пархомець Людмила, вчитель, Комунальний заклад загальної середньої освіти "Гімназія №21 Хмельницької міської ради"

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

«Запобігти. Врятувати. Допомогти.» - це не лише напис на фасаді будівлі пожежної частини, не лише девіз пожежників, це також їхнє життєве кредо. Бо, обираючи цю професію, юнаки та чоловіки розуміють, що не мають права на помилку, на страх і слабкість, адже на вагу в екстремальних умовах покладене твоє і чиєсь життя.

Він завжди це пам’ятав, а проте надзвичайно любив свою професію, навіть пишався тим, що став пожежником.  

Владислав Дворак, 21-річний чоловік, однокласник мого сина, вродливий усміхнений юнак зі сторінки їх  випускного альбому, працівник ДСНС України у м. Хмельницькому, командир відділення 1-ї Державної пожежно-рятувальної частини міста, прапорщик служби цивільного захисту, загиблий Герой України. Як же щасливо могло скластися життя цього молодого пожежника, адже все у нього було: улюблена робота, повага і авторитет колег, любов родини, кохана дівчина, Діана, з якою планували уже весілля. Але щастя перекреслила російська ворожа зброя…

27 лютого внаслідок російського обстрілу Владислав загинув разом зі своїм товаришем і колегою Сергієм Севруком. Тієї ночі хлопці ліквідовували наслідки атаки російських БПЛА на Хмельниччині, а потім ворог завдав повторного обстрілу – умисно саме по працівниках ДСНС.

Його проводжали у Вічність як Героя. Прощання із загиблим рятувальником відбулося 28 лютого у Гарнізонному клубі ДСНС України у Хмельницькому. Поховали Владислава 1 березня у рідному селі Дідківці Ямпільської громади Шепетівського району Хмельниччини. Указом Президента України Володимира Зеленського №253/2023 від 30 квітня Владислав Дворак був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

І залишилися нездійсненими мрії і плани, осиротіла матір, овдовіла наречена, обірване молоде життя… Залишилася світла пам’ять про нього.  

А був він сильним, і обрав професію рятувальника, щоб допомагати іншим. І не вагаючись, робив це на своєму останньому чергуванні, з якого пішов у Небо. Легких тобі хмаринок, Владиславе! Вічна пам’ять тобі, Герою!

Пам'яті загиблого рятувальника – Владислава Дворака:

Голосила матінка над сином,

Обіймала в відчаї  труну:

- Не для того я тебе ростила,

Щоб ховати в землю, у сиру!

Не для того, я тебе плекала,

Щоб отак землі тепер оддать.

Я ж тебе під серцем колихала,

А тепер узять - і одірвать?!

Я ж тобі благала в неба долі,

Слала хрестики на полотні,

Цілувала-пестила долоні,

Колихала ночами і в дні.

Ой, устань, синочку, підіймися,

Очі свої яснії відкрий,

На свою родину подивися-

Батько он стоїть, вже ледь живий.

Он сестричка над тобою квилить,

Он втирає брат скупу сльозу.

Ми ж тебе, синочку мій, любили

Не для того, щоб сховать в труну.

Ми ж чекали на твоє весілля,

А ніяк не темної труни.

На подвір'ї лине голосіння,

В кожного в душі чуття вини,

Бо не вберегли,не відвернули,

Бо війна забрала  їх дитя.

І майбутнє стало враз минулим,

Обірвалось молоде життя.

Кожен день ростуть нові могили,

Кожен день десь голосіння й плач.

Дай нам, Боже, мужності і сили

Пережити цей нелегкий час.

На хресті на фото син -  красивий.

Перевеслом - вишитий обрус.

Голосила матінка над сином -

На розп'ятті плакав сам Ісус...