Анна Осіна, 8-б клас, комунальний заклад «Ліцей "Науковий"»

Вчитель, що надихнув на написання есе — Руденко Станіслава Ігорівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У житті кожної людини бувають події, які змінюють все. Для мене така подія стала війна. Вона почалась раптово, і в один день усе стало іншим. Ми з родиною жили спокійно, ходили до школи, працювали, мріяли про майбутнє. Але після першого сигналу повітряної тривоги усе зупинилося. Страх, сльози, тривога – ось що ми відчували в той момент. Ми не розуміли, як таке могло статися з нашою країною, з нашими людьми. Я пам’ятаю той ранок, коли ми прокинулися від повідомлення, що почалася війна. Мама швидко зібрала документи, їжу, і ми поїхали до бабусі, подалі від небезпеки. Дорога була довгою і страшною. Усі були налякані, і не знали, що робити. Моя двоюрідна сестра виїхала з України до Польщі. Коли вони туди приїхали, їх дуже добре зустріли. Там дали їм їжу, одяг, місце проживання. Просто допомагали адаптуватися до нового життя. У той момент я зрозуміла, що в світі ще є доброта, і ця доброта може змінити все. Сила допомоги – це коли люди підтримують одне одного, навіть якщо раніше не були знайомі. Це коли ти бачиш, що ти не один, що поруч є ті, кому не байдуже. Мені здається, що війна навчила багатьох не мовчати, не бути байдужими. І хоч ми хочемо повернутися до нормального життя, ми вже ніколи не будемо такими, як раніше.

У наших серцях тепер живе розуміння справжніх цінностей: миру, допомоги, людяності, турботи. Мене дуже вразили волонтери.

Це люди, які приїжджали з різних куточків країни, привозили їжу, ліки, одяг. Вони працювали без відпочинку, щоб допомогти тим, хто постраждав. Вони не вимагали нічого навзаєм. Їхня доброта була щирою. Вони показали приклад справжнього людського тепла і турботи. Особливо я пишаюся своїм татом, бо він долучився до загону швидкого реагування. Від самого початку війни він не залишився осторонь. Коли почалися обстріли, коли людям потрібно було рятуватися і тікати в безпечні місця, мій тато допомагав усім, чим міг.

Він вивозив людей із гарячих точок, привозив продукти туди, де їх давно не було, передавав ліки хворим і підтримував тих, хто залишився без дому. Я бачила, як він повертався втомлений, але задоволений від того, скільком людям зміг прийти на допомогу.

Я горджуся ним. Він показав мені, що справжня сила – це не в зброї, а в добрих вчинках. Його приклад навчив мене, що кожен із нас може стати промінчиком для тих, кому потрібна допомога. Я запам’ятала один момент, який змусив мене повірити в сили добрих справ. Одного разу ми зустріли жінку з маленькою дитиною, яка втекла з окупованої території. Вона була виснажена, без речей, без їжі. Наші сусіди не залишили її саму – допомогли з житлом, зібрали теплі речі, купили продукти. І хоча ми були незнайомі, ми стали для неї підтримкою. Тоді я відчула: навіть простий вчинок – це вже допомога. Кожне добре слово, кожен шматочок хліба можуть бути для когось порятунком. Багато шкіл нашої країни долучаються до допомоги волонтерським організаціям, для цього організовують різноманітні ярмарки, на яких усі зібрані кошти через волонтерські організації направляють військовим. Я навчилася цінувати прості речі: теплу ковдру, тарілку супу, усмішку мами, тишу за вікном.

Війна забрала багато, але вона також показала, скільки в людях сили – сили боротися, сили виживати і сили допомагати. Кожна допомога, навіть найменша, – це світло в темряві.

Ця подія змінила мене. Я стала дорослішою, серйознішою. Я зрозуміла, що не можна залишатися байдужим. Ми всі маємо підтримувати одне одного, бо разом ми сильніші. Тепер я знаю, що коли я виросту, я хочу допомагати людям так, як допомагали іншим. Я мрію, щоб війна закінчилася і всі могли повернутися додому, щоб ми знову жили в мирі, без страху. Ця війна – страшна сторінка в історії нашого народу. Але в ній також є приклади справжньої людяності. І саме сила допомоги допомагає нам виживати, не здаватися і вірити в краще. Я впевнена, що добро завжди перемагає, і світло завжди сильніше за темряву.