Усі жахи війни моя онучка, дворічна Влада, дізналася, коли їй не було й року. Відтоді в очах дитини страх. Як починають стріляти – вона відразу лякається і плаче.

Взимку 2015 року Влада тільки вчилася ходити, коли поруч розірвалася міна. Осколки розлетілися на всі боки, Владу дивом не зачепило, її своїм тілом закрив старший брат. А на початку серпня цього року все повторилося.

Про пережите нам нагадують посічені осколками стіни. У сусідньому будинку навпроти загинув чоловік.

Житло нам ремонтувати нема за що, ми вп’ятьох живемо на бабусину пенсію. Раніше ще рятував город, але тепер води немає, а запаси дощової добігають кінця. Полити нічого не встигнемо.