Марчук Зоряна, 10 клас, Бериславський ліцей №3 Бериславської міської ради

Вчителі, що надихнули на написання есе - Жук Алла Володимирівна, Калнауз Ольга Юріївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Холодний морозяний світанок порушив тихий, несміливий крик півня, ще одного – голосніше, а потім їх тривожний, надривний дует. Повисла сіра тиша. Через кілька довгих хвилин, які здалися мені скрипучими відголосками співу півнів, ранкова тиша здригнулася від звуків потужних вибухів і гулу літаків…

Таким для нас став ранок 24 лютого 2022 року, який розрізав навпіл моє життя на «до» і «тепер».

Раніше я тільки читала книги та бачила фільми про війну і ніколи не думала, що колись це стане моєю реальністю. Рашистська техніка, немов чорна хмара, сунула в бік Херсону. Повз моє рідне село Шляхове, по трасі Херсон – Нова Воронцовка, швидко рухалися танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти, величезні «Урали» зі знаками «Z» та «V»…

У ті моторошні години я думала, що це все страшний сон, і мені нестерпно хотілося прокинутися та почути, що це плід моєї уяви.

Зрозумівши, що це таки жахлива реальність, і ,будучи віруючою родиною, ми стали на коліна і почали молити Бога про Його захист і допомогу. Досі пам’ятаю той біль та страх, які огортали мою душу та заполонили думки в той час.  Ближче до полудня до нас приїхала родина моєї тітки, щоб умовити нас евакуюватися. Але на сімейній раді, більшістю голосів, було прийнято рішення, ще на деякий час залишатися вдома. Я з теплотою згадую той час: наші спільні молитви, довгі години спілкування, обійми, сльози, слова втіхи та підтримки один одного, дідусеві спогади  його батьків про події Другої світової війни та її жахливі наслідки.

Більша частина Херсонської області, в тому числі і наше село, опинилася в окупації. Ситуація погіршувалася: не було медикаментів, хліба та найнеобхідніших продуктів харчування, засобів гігієни.

Тому в травні більшість людей з нашого села та сім’я моєї тітки виїхали на неокуповану територію. Це було дуже небезпечно, тому що були постійні обстріли, заміновані дороги та багато блокпостів, на яких стояли часто нетверезі й агресивні російські військові, яких в народі прозвали «орками».  

Дякувати Богові, наші рідні змогли подолати перешкоди і залишилися неушкодженими.

19 липня 2022 року в наше село заїхав рашистський військовий підрозділ і ми дізналися, як це бути окупованими жорстокими, безкарними мародерами. Орки нахабно порушували всі закони та звичаї ведення війни: безцеремонно вривалися та заселялися в людські будинки, тероризували мирне населення, постійно вживали алкогольні напої, влаштовували бійки, військовою технікою збивали загорожі будинків, ворота та стовпи ліній електропередач. Багатьох чоловіків, про яких їм доносили, що вони категорично проти російської влади та за вільну Україну, серед них був і мій дядько Андрій, кидали до підвалу, де катували. То були чотири місяці суцільної, безрадісної темряви. Тільки віра в Бога, який чує наші молитви та не залишить нас на поталу ворогам, а обов’язково допоможе нашим мужнім українським військовим, була променем світла серед тієї жахливої темряви окупації.

6 листопада 2022 року рашистські війська, мов стадо баранів, спішно покидали територію правобережної  Херсонщини через дамбу Каховської ГЕС, перед тим підірвавши лінії електропередач.

А зранку  11 листопада наші дорогі герої-захисники заїхали в місто Берислав та наше село! Нашій радості не було меж! Мені здавалося, що навіть повітря стало чистішим і я можу вільніше дихати. Ми радісно вітали один одного, обіймалися та плакали від полегшення. На цьому війна не закінчилася ,бо ще досі тривають бої. І хоч моє рідне село безжально обстрілюють, руйнуючи і спалюючи все навколо, ми з вірою у перемогу і без жалю впевнено дивимося у майбутнє. І я вірю, що пройду цей нелегкий шлях. Мій шлях…