Ми з Оріхова, це містечко невелике біля Запоріжжя. Його і зараз бомблять щодня. Перебралися з весни в Запоріжжя. Тут у мене і теща, і дочка з дітьми. Сімейка, виходить, чималенька. Додому з’являємося десь раз на три тижні. Я приїжджаю собаку погодувати і за котами наглянути. 

Буває, сяду на лавці біля хати – а над головою літають і снаряди, і ракети. Страшно, звісно. Піду в погріб пересиджу, а як стихне –  вилізу. Приїду на пару днів щось удома зробити, бо літо ж, і назад повертаюся – в Запоріжжя до сім’ї.

Я запам’ятав цю дату – 15 квітня. Удень стрілянина була, а ввечері, десь годині о десятій, чую – стріляють із правої сторони. Уже темно було. Я виглянув – а на околиці аж осколки червоні летять від розривів. Не знаю, з чого били. Мабуть, із «Градів». А потім почув автоматні черги. Подумав, що, мабуть, із Гуляйполя вже прорвалися сюди. Сказав жінці, що зранку будемо виїжджати, бо ще перекриють дорогу. 

Ми зібралися, в машину завантажили речі першої необхідності й виїхали. А коли був я вдома три тижні тому, то о десятій вечора як почало стріляти! Чути, що поряд. 

Вийшов на вулицю й нічого не побачив. А хвилин через десять знову виходжу й бачу, що вже шифер тріскається, хата горить, і метрів за двісті – теж. 

Зараз світла в Оріхові, здається, немає. Вода тимчасово є нібито, а до того не було, бо щось перебили. Там щодня щось перебивають то снарядами, то осколками. Гуманітарну допомогу там давали. 

Дочка взяла з собою в евакуацію кішку кімнатну, вона й зараз біля мене сидить. А своїх я дома залишив: собаку і двох котів. І в бабусі кіт лишився сам, сусіди начебто його годують. Там ще лишився мій менший брат. У нього квартира однокімнатна, у під’їзді тільки двоє людей живе. Не знаю, що буде зимою.

З нервами у нас не все гаразд. Ми тут гуртом живемо: нас шестеро людей, ще й онуки малі з нами. То ми вдвох із жінкою жили, тихо в хаті було, а тут - гармидер. Та й прислухаємося в Запоріжжі до тривог, розривів. Учора тут було чотири прильоти - на околиці щось бомбили, гади. На психіку війна вплинула сильно. 

Думаю, Запоріжжя росіянам не взяти. Та й Оріхів пів року тримається. Вони за десять кілометрів від нашого міста, бомблять його постійно, а взяти не можуть. Хлопці там молодці. Думаю, не дадуть росіянам пройти до Запоріжжя. Може, до кінця року з нашої області й виженуть росіян. Я на це надіюся, бо хочеться повернутися скоріше додому. Набридла вже війна, хочеться у свою хату.