Я до війни поїхав у Сумську область. Пішов до магазину, а там вже стояли хлопці з ТРО, по селу проїжджала техніка. Тоді по інтернету ми дізналися, що російські війська пішли до Києва зі сторони Конотопа. В нас у селі їх не було.

Дітям і внукам довелося в Маріуполі і голод, і холод, і обстріли пережити. Онуки проживали у підвалах, їсти було нічого. Вони з Маріуполя виїхали аж у липні місяці. Виїхати було проблематично, та правдами-неправдами вони все-таки виїхали до Києва.

Мене шокувало ще у 2014 році. Жінка померла від інсульту, коли були вибухи в Маріуполі на лівому березі. Тоді вже були вибухи, йшла практично війна.

Приємно мене вразило, що в перші дні війни люди за ідею, без ніякої вигоди стали на захист нашої Батьківщини.

Мрію, щоб у майбутньому всі повернулися в наш квітучий Маріуполь, зелений. Щоб його відбудували, це все якось згладити і забути. Щоб економіка піднялася, люди більш-менш почали жити духовно і матеріально набагато краще.