Після смерті матері мій 11-річний онук Фарук Казум опинився під моєю опікою. Він дуже хворий і не може самостійно пересуватися. Без щоденного приймання дорогих ліків наслідки можуть бути незворотними. Ми щодня робимо фізичні вправи, хоча мені його вже важко піднімати, він важить 30 кілограмів. Навантаження потрібне, щоб м'язи не атрофувалися, адже він не ходить.

Діагноз ДЦП онукові поставили у дев'ять місяців. Фарук народився недоношеним, з асфіксією. Коли онукові було чотири роки, внаслідок невдало зробленої операції померла його мама. Після цього в нього почалися епілептичні напади. Мама була – і раптом немає.

З кожним нападом гинуть клітини головного мозку, тому приймати дорогі ліки необхідно щодня. В іншому разі стан Фарука різко погіршується.

Усе це нам давали за держпрограмою. А зараз безплатних ліків цих немає, їх потрібно тільки купувати.

До війни Фарук жив з батьком і його сім'єю. Але з початком бойових дій вони поїхали, а Фарука залишили мені. Онук дуже боявся обстрілів, просив, щоб я закривала йому вуха. А в нас стріляли дуже сильно. Ми лежали в коридорі на матрацах, закривали голови руками. Було неймовірно страшно.

Купити препарати мені нема за що, піднімаю онука одна. Чотири роки тому я овдовіла.

До війни Фарук жив з батьком і його сім'єю. Але з початком бойових дій вони поїхали, а Фарука залишили мені. Онук дуже боявся обстрілів, просив, щоб я закривала йому вуха. А в нас стріляли дуже сильно. Ми лежали в коридорі на матрацах, закривали голови руками. Було неймовірно страшно.

Купити препарати мені нема за що, піднімаю онука одна. Чотири роки тому я овдовіла.