Коли війна почалася, я була вдома, спала. Почалися одразу ж постійні повітряні тривоги. Стало зрозуміло, що вже неможливо повернути все назад.
Спостерігати, як ворог нищить мою країну і вбиває українців, – це шок.
Відбулося значне подорожчання продуктів, коштів не вистачало. Я стала більш економною.
Ми жили разом з донькою і онуком. Тепер вони за кордоном, змушені були втекти від війни, бо онук – астматик, сирени сильно впливали на його фізичний і емоційний стан.
Я працюю в державній установі. Зараз робота зупинена, простій. Роботи іншої в моєму місті немає. Хотіла б знайти онлайн-роботу, з задоволенням навчилася б.
Моя тривожна валіза з документами та речами першої необхідності весь час перед очима. Про всяк випадок.