Сніжкова Анастасія, 11 клас, Ізюмський ліцей № 3

Вчитель, що надихнув на написання — Думіндяк Марія Іллівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Із часового потоку минулого і сучасного вириваюсь я Сніжкова Анастасія, ізюмчанка, українка. Моя доля невід’ємна із подіями сьогодення. Кожною своєю клітиною відчуваю безнастанну боротьбу за історичне буття нації, протистояння ворогу, який намагається вкотре знищити мою мову, культуру, історію, мистецькі шедеври, стерти міста і села, поставити мене на коліна.

Я, юна дівчина, з міста Ізюма, стала свідком жахіття війни. Перші дні повномасштабного вторгнення росії в лютому 2022 року принесли з собою паніку і страх. Пам'ятаю, як місто накрила невизначеність, і ми, як і багато інших, змушені були покинути рідний дім у пошуках безпеки. Ті моменти — миттєвості розпачу та тривоги — назавжди закарбувалися в моїй пам'яті. Здавалося вони вросли в моє тіло назавжди і життя ніколи не буде таким як раніше.

Окупація Ізюма стала для нас важким випробуванням. Моя родина і я опинилися далеко від дому, далеко від людей, які нам дорогі. Кожен день, проведений у невідомості, додавав нам біль. Я переживала за своїх друзів, сусідів, за той край, який мені був рідним. Кожна новина з нашого міста викликала тривогу.

Я молилася, щоб наш Ізюм був звільнений від ворога, сподівалася на повернення.

Сумувала за домом та друзями, хотілося вдихнути свіжого повітря рідного місця та цілувати землю.

Коли ми, нарешті, повернулися назад після визволення, місто зазнало значних змін. Хоч Ізюм залишився живим, у ньому відчувалася гіркота втрат і руйнувань. Я побачила спустошені вулиці та знищені будинки, але разом із тим відчувала дух відродження. Люди поверталися, щоб відбудувати те, що було знищено. У повітрі панував дух боротьби та надії, усе місто мало впевненість у нашій здатності відновити та повернути його колишню красу. Війна навчила нас цінувати прості речі: спілкування, родину, мирне небо над головою. Кожен день, який ми пережили в умовах війни, став уроком стійкості.

Я зрозуміла, чому треба підтримувати один одного, оскільки ми стали свідками того, як людяність і доброта можуть перемогти ненависть і злобу.

Тепер, коли дивлюся на місто, яке починає оживати, я розумію, що ми можемо відновити його разом. Підтримка і єдність стали нашими основними цінностями.

Вірю, що, об'єднавши зусилля, ми зможемо подолати всі труднощі!

1000 днів війни — це не тільки день, коли почалася наша боротьба. Це також день, коли ми знайшлися в собі сили, щоб піднятися, об’єднатися, стати частинкою великої історії, історії, яка, незважаючи на всі труднощі, не зупиняється. Ізюм, мій рідний Ізюм, ти знову станеш символом стійкості і відновлення, і я вірю, що світле майбутнє попереду.

Відбудова нашого міста – це не лише фізичний процес, а й емоційний. Ми, як громада, об'єдналися, щоб підтримати один одного, обмінюватися досвідом та допомогти тим, хто втратив усе. Ми навчилися цінувати прості моменти радості, які раніше вважали буденними. Дружня усмішка, спільні обіди, навіть маленькі перемоги в реконструкції наших будинків – усе це стало символом нашого об’єднання.

Кожен крок до відновлення – це ще один крок до перемоги. Я вірю, що разом ми зможемо побудувати нове життя, де буде місце не тільки для пам'яті про тих, кого ми втратили, а й для світлого майбутнього.

Наша єдність, наша рішучість і наша віра в перемогу – це те, що допоможе нам усе пережити! Ми народ невмирущий, народ безсмертний! 

Хай захоплюється весь світ нашою стійкістю, прагненням зберегти Мову, бажану Незалежність і Волю!

Ніхто не має права заносити меч над моєю родиною, моєю землею, моїми мріями!.. За мною стоять Вони, мої предки, пам’ять мого роду, гірка правда відстоювання своєї самобутності!