Савчак Марія, 11 клас, Вовченський ЗЗСО 1-3 ст.

Вчитель, що надихнув на написання — Вовчанська Ольга Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ранок був звичайний, допоки я не переглянула новини. Страх охопив мене повністю. Незважаючи на те, що я живу на заході України, в маленькому селі біля польського кордону, почути ТАКЕ виявилось справді страшно. Вторгнення почалося 24 лютого, близько 3:40, тоді російські танки зайшли на територію Луганської області, приблизно п'ятої по всіх містах України було здійснено ракетні удари. Кожного разу було боляче дивитися на новини. Ми навчилися радіти простим речам. Багато людей зрозуміло, наскільки невід'ємним і цінним є мирне небо над головою, достатня кількість їжі і води, можливість жити повноцінне життя. російська федерація забрала у великої кількості українців можливість нормально існувати, а в інших жити.

рф показала нам, які ми насправді сильні, які незламні і могутні, добрі і чуйні. 

Ми навчилися виживати і радіти в такий час. Хоч кожного дня багато українців у всіх областях, у великих містах, і в кожному селі близько російського кордону, страждають від повітряної тривоги, від недостатньої кількості базових речей, які повинні задовольняти всі життєві потреби.

Вони хочу винищити нашу націю, зробити другий голодомор, події 6 червня 2023 року, російські війська зробили підрив Каховської ГЕС, що змусило людей покидати свої домівки, примусово "рятуватись" від свого щасливого життя.

Ми довели одне одному свою силу духу, і вміння завжди залишатись на плаву, незважаючи ні на що, знаходити проміння сонця навіть у найтемніші дні. Наші захисники показали нам справжню любов і відданість, у кожного громадянина крається серце за кожного з них, вони наче титани кожного дня захищають нас собою, розуміючи скрутність свого становища. Кожен з нас побачив, наскільки може бути не цивілізованою людина, навіть у 21 столітті. Ненависть приводить до ненависті.

Геноцид у Бучі березень 2022-варварські вбивства, тиранія, насилля, катування, і за що?

За любов до власної нації, за бажання кращого життя? Невже бажання однієї людини керувати світом повинно змушувати людину убивати людину, забуваючи про моральні цінності, про людяність, про совість? Ненависть породжує ненависть, незважаючи на війну, між українцями продовжуються міжусобиці, ворог старається розділити, дезорієнтувати нас, адже так легше здолати. Нам потрібно ще багато вчитись, щоб в майбутньому ми могли самостійно оцінювати ситуації, не засуджувати одне одного в жодному питанні, адже якщо ми кидаємось одне на одного через дрібниці, то чим ми кращі за свого агресора? Кожного дня ми дякуємо воїнам за те, що досі живі, а також допомагаємо їм. Займаємося волонтерством, закриваємо збори, тримаємо дух. І зараз кожен з нас старається як може, незважаючи на місце проживання. Кажуть, якщо людина з західної області, то це "несправедливо", чому у нас немає обстрілів, немає повітряної тривоги, а інші страждають, але кожен українець не хотів би цієї війни. З кожного села, містечка, міста України є захисник, чи родич, кожен відчуває страх, переживання, банальну емпатію одне за одного.

Серце країться за кожного, хто втратив дім, сім'ю, усе що мав. 

Боляче розуміти, що бажання закінчення війни недостатньо, щоб вона закінчилася, бачити жах у очах тих, хто пройшов те пекло, втратив сенс життя і існування. Я вдячна Богу і воїнам, що не відчувала війни на собі особисто, але я також українка і також

закриваю збори, займаюсь волонтерством, хвилююсь про безпеку інших, і роблю все потрібне, що можу зробити. 

закликаю всіх українців єднатись, співчувати нещастям одне одного, допомагати ЗСУ і робити все можливе, що від кожного з нас залежить. В цей нелегкий період шлях кожного українця окремо, це шлях всіх разом, ми одне ціле, ми один народ, ми - Україна. "Що б не було у вас, любіть маму, їжте кашу і любіть Україну" (Н. Гринцевич).

Ми повинні пам'ятати свою історію, ми повинні вивчати свою історію, і ми повинні будувати свою історію, тому єднаймося, заради спільної мети. Слава Україні!