У перший день війни ми прийшли на роботу. Начальник сказав, щоб не перевдягалися й поверталися додому. А 3 березня у нас була перестрілка. Під вечір повз двір, попід вікнами, заїжджали до нас танки чужі. Ховалися ми вдень у підвалах разом із дітьми. 

Вдома ми залишалися дні три. Потім виїхали трішки далі, у Воскресенку. Побули там до 4 квітня, а потім виїхали до Запоріжжя. 

Ми шукали перевізника, заплатили за кожну особу по півтори тисячі гривень. Виїжджали повз блокпости. Багато їх було. І на кожному ми стояли, а до нас окупанти зазирали в машини, документи перевіряли, речі оглядали, дивилися, що веземо. 

Я взагалі виїжджала вагітною, і менше дитя боїться кожного шереху, буває, що навіть машин. Старші не такі полохливі.

Зараз ми у Запоріжжі. І тут уже ракети літають, обстрілюють. Живемо надією. Мої батьки залишились в окупації. Мрію маму побачити.