Перший день війни був страшний, він застав мене на вулиці. До нас зайшли одразу руські війська, і пішла хата під знос. 

Було дуже важко з продуктами, речами, зі світлом, водою, мобільним зв'язком. Не було продуктів,  не було нічого. Багато чого страшного там було, але я не можу розказати, бо це чутливо. 

У мене сім'я дуже велика. Наші сім'ї не могли вивезти з цієї точки. Якби не віруючі люди, ми б там сиділи. Нас віруючі люди вивезли з Пологів. 

Нас не могли ніяк евакуювати, тому що росіяни не давали дозвіл людей вивезти. Вони заходили в хату, виганяли всю сім'ю, перекидали весь дім. Що їм треба, те взяли, і все. Насилували людей, дітей, дорослих, пенсіонерів.

До нас приїхали віруючі люди із Запорізької області. Вони просили не в наших хлопців, а в руських, щоб дали дозвіл вивезти хоча б дітей. Окупанти не дозволяли, поки віруючі не погодили це з якимись іншими людьми, і нас потихеньку-потихеньку, по десятеро вивозили.

Було дуже важко, діти всі плакали, ми не знали, що робити. У нас була паніка, було дуже страшно. Коли ми виїжджали з Пологів, окупанти заходили в машини і лякали пістолетом дітей маленьких.

Моїй сім'ї пропонували в Запоріжжі залишатися. Вони залишилися, а я попросилася в Грушівку. Працювала на полі. Захворіла, лежу з нирками, з температурою, і мені ніякої допомоги немає з медикаментів. 

Коли закінчиться війна, буде будівництво будинків, квартир, буде на вулицях дітей побільше, дорослих, а то взагалі нікого не видно і не чути. Скоріше б закінчилась війна, хочеться вже побачити мирних людей і мирне життя.