Живемо ми у Снігурівському районі. На початку війни ми були вдома. Нам сказали, що Каховку захопили, але ми не могли повірити, поки не побачили по телебаченню. Всю війну тут були, не виїжджали. У нас тільки світла не було. Ми купували сонячні батареї, так і спасалися.

У нас в селі люди знайшлись «хороші», які здали нас – приїхали окупанти, забрали сина і чоловіка, тримали два дні. Позабирали телефони. Ми їздили з сусідкою, забирали її чоловіка. Слава Богу, що їх відпустили. Тих людей, на яких ми думаємо, в селі вже немає.

Ми ховалися, бігали шукали, де подзвонити, ховали телефони. Я свій телефон зберегла. Нічого, вижили - і слава Богу.

Мені вже спокійніше, а раніше трусилась. Зараз немає такої тривоги, легше стало, але все одно страшно, але не так, як було тоді.

Хочеться, щоб скоріше війна закінчилась. Щоб усі рідні і знайомі повернулися живими і здоровими, зустрітися з усіма.