Я живу з чоловіком у місті Снігурівка Миколаївської області. Коли почалася війна, донька з дітьми виїхала в Казанку Миколаївської області, а зять залишився. Він забезпечував нас водою і хлібом. Продуктами ми запаслися у перші дні війни. Згодом була можливість їздити по них у Херсон. 

Коли місто потрапило в окупацію, зник зв’язок. Окупанти ходили по домівках з обшуками, шукали тероборонців, грабували людей. Усюди стояли снайпери. Були артилерійські обстріли. Розбили елеватор, Будинок культури, магазини. Ми з чоловіком маже все літо просиділи в погребі. Коли ставало тихіше, поралися на городі. 

Окупанти спіймали поліцейського, відвезли на кладовище, прив’язали і залишили на ніч. Вранці забрали, відвезли на птахофабрику й там залякували його.

Стріляли то біля одного вуха, то біля іншого. Хотіли, щоб зізнався, де Територіальна оборона. Згодом відпустили. Однак було багато й тих, кого закатували. В одному селі батька учасника Тероборони прив’язали до танка і тягали його по полю, по дорозі, але той не зізнавався, де його син.

Ми були безмежно раді, коли наші військові визволили Снігурівку!