Вночі почалися обстріли недалеко від нас. Ми ще нічого не зрозуміли. А потім побачили величезну колону техніки російської. Окупанти ходили по городах, по дворах. Дрони літали.

Я проживаю з трьома дітьми сама. В окупації ми були майже вісім місяців, не виїжджали. У нас спочатку виїхали ті, хто багатший, а ми бідно живемо. А потім уже людей не випускали. Окупанти розвозили гуманітарну допомогу в перші дні.

Один військовий моїй десятилітній дочці натякав, що вона йому дуже подобається. Я йому сказала: «Ви взагалі розумієте, що це дитина?» – і потім із двору дітей не випускала. Окупанти постійно заглядали у двори, де живуть дівчата. У мене є сусідка, 17 років, то її ледь чеченець не зґвалтував.

Шокувало, коли над головою був вибух і осколки полетіли. Один осколок пролетів за пару сантиметрів від мене.

Наш сусід виїжджав і забрав нас машиною у Кривий Ріг. Бо ми в погребі три дні сиділи - похворіли діти й мама, і нам потрібно було виїхати, бо ліків не було. 

Я з психологом розмовляла, але один раз – це мало. Буває дуже страшно, коли чую вибухи.

Хочеться, щоб мої діти були спокійні. У нас недавно «Шахед» летів і його збивали - це було дуже страшно. В комендантську годину ми не виходимо взагалі на вулицю. А хочеться, щоб було спокійне життя, мирне.