Ми були в себе вдома, почули вибухи. Не знали, що це, але було страшно. Коли ми прийшли на роботу 24 лютого, нам сказали, що війна. Було багато сліз, нам не вірилось. 

Залишилися без світла, води, газу. Ми були відрізані від усього світу. Найбільший страх був за дітей.

Нас діти вивезли до Херсона, але це також була окупована територія. Коли ми їхали, було багато питань, бо мій чоловік - з Хмельницької області. Окупанти не хотіли нас пропускати.

В цьому році обов’язково повинна війна закінчитися. Я би хотіла, щоб відбудувалася Україна, повернулися люди по домівках, щоб робота була, тому що зараз великий дефіцит роботи.