З самого ранку нам сказали, що війна, і ми поїхали на заправку через одне село. Ми бачили ракети, які літали на Миколаїв, наші солдатики їхали в сторону Кривого Рогу, і наші літаки літали. Тоді ми приїхали. Багато людей в селі хворіли на ковід – так у нас почалася війна.

Ми в селі живемо, то не може бути нестачі їжі. Коли були в окупації, у нас було все своє, гуманітарну допомогу нам не привозили тоді. Ми садили город, тож картопля була своя, цибуля.

Шокувало, що окупанти нас часто перевіряли, обходи робили. Заходили, все дивилися, рилися, кругом заглядали, шукали зброю. Це було неприємно і на психіку дуже давило. 

Діти з онуками виїхали в кінці квітня, а ми залишилися тут. У нас  зараз стріляють, стреси конкретні. А мені ще зробили операцію з онкології грудей.

Мрію, щоб наші швидше погнали звідси окупантів, а по-іншому навіть не можемо дивитися в завтрашній день. Вчора вночі знову до людей прилетіло, так що тут говорити про майбутнє нічого.