«Один із снарядів прилетів до нас у будинок і поранив дочку»

Мама Оксана Компанієць:

Доньці зачепило голову. Розбита голова була дуже. Влучило в будинок, і в цей час Настя виходила з ванної. І цеглини, ось це все полетіло, полетіло моїй дитині.

Настя Компанієць:

І на бабусю.

Батько Роман Компанієць:

Червоний пил, нічого не видно, на дотик їх шукав.

Мати:

Це сталося 10 лютого 2015 року. Був обстріл Гродівки. Постраждало 43 будинки. І ось один із снарядів прилетів до нас у будинок. По дорозі касети вилетіли, до нас прилетіло сама основа.

Ми всі були вдома. Це було без п’ятнадцяти сім вечора. Ми забрали ще родичів з Дебальцевого, двох бабусь. Вечір. Як завжди, усі розслабилися, в ночнушках, уже спати збиралися. І почався обстріл. Настя з бабусею в цей час були у ванній. Вийшли – і тут удар в будинок. Бабуся накрила Настю.

Ми всіх позбирали і швиденько в льох, бо це все тривало. А з льоху вже ми вилізли і поїхали в лікарню. Потрібно було накласти шви. Дитина була в шоковому стані. Зараз вона грому боїться. Вона не розуміє, де грім, а де вибухи.

Настя:

Іноді болить, а іноді все відмінно. Але після поранення я стала більше втрачати свідомість.

Мати:

Зі Штабу Ріната Ахметова нам телефонували ще в тому році. Але ми не змогли поїхати. Дитина ще не могла відійти від цього всього. Ну, а в цьому році ми поїхали з дитиною в пансіонат. Для нас дуже важлива ця увага, тому що крім Штабу Ахметова, нам ніхто більше нічого не пропонував. Ми дуже вдячні.

Я думаю, усі діти дуже вдячні, тому що крім Ахметова, ніхто ніякої допомоги в лікуванні дітей, відновлення не здійснював.

Настя:

Я стала себе добре почувати, стала більш активною, стала веселою. Я хочу, щоб було все добре і не було війни.

Мати:

Зараз вже нічого так, вона відновлюється. Ми думаємо, згодом відновиться все. Будемо жити, як раніше, якщо тільки закінчиться війна.