Якраз перед війною я захворіла на ковід. Це дуже серйозно, хвороба не дуже гарна. І тоді почула про війну по телебаченню. Ввімкнула телевізор і злякалася того, що нас чекає попереду. Бо ми вісім років були у стані війни з Росією, і нам не казали, що в нас війна. Вона була десь там, у Донецьку, Луганську, а в нас її ніби й не було. У 2023 році загинув мій племінник на Луганщині, тож і нашу родину війна дістала.
У Дніпрі вибухи чути, звісно. Навіть здригається ліжко в домі.
Невістка з п’ятирічним онуком десь на Тернопільщині зараз живе. Вона туди поїхала, щоб дитину хоч трохи підготувати до школи.
У Дніпрі один будинок розстріляли, другий, третій. Уже більше 20 домів у самому Дніпрі. Боже, скільки людей загинуло! І в наше селище попадало декілька разів. Один дім взагалі стерли з лиця землі - там тільки вирва велика. А інші побило страшенно: і дахи, і вікна повилітали. І стіни попадали в одних людей, але вони сказали, що самі зроблять. Приїжджала комісія, оглядала. Підремонтували, кому треба було. За що люди гинуть?
Щодня тривоги, а буває, що й цілий день. А я трохи глуха, тому весь час кричу, бо недочуваю. У мене в голові шумить, є свої проблеми.
Скільки людей вийшли з хати, а повернулися – і хати вже нема. Куди їм іти? На кого пожалітися? Хто допоможе?
У мене така мрія в душі: якби завтра зранку об'явили, що домовилися – і росіяни вивели війська від нас. А більше мені нічого не треба. Годі вже воювати, проливати кров. Християни, схаменіться! Куди ви ведете світ? До ядерної війни. Домовтеся й погасіть це полум’я.