Дика Софія, 9 клас,  КЗЗСО «Ліцей №7 Хмельницької міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Денисюк Віта Вадимівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів… Це більше, ніж просто цифра. Для мене, дівчинки з Краматорська, ці дні стали початком відліку нової реальності, яка назавжди змінила моє життя. Коли почалась війна, мені було важко усвідомити, що таке можливо у двадцять першому столітті. Я прокинулась о 6:30 і почала збиратись до школи. Зайшла у соцмережі, всі почали писати, що почалась війна. Я вийшла зі своєї кімнати й почула перший вибух, який, мов грім серед ясного неба, сколихнув наш дім.

Пізніше з’ясувалось, що це було влучання в аеродром, повідомили, що загинуло 25 людей, але я чомусь не надала цьому великого значення.

Коли через дві хвилини стався повторний вибух, ми з батьками злякались і побігли в коридор. Далі все як в тумані… Мама почала збирати наші речі, і вже через два дні ми виїхали з нашої квартири до бабусі в село, сподіваючись, що там буде тихіше й безпечніше. Спочатку мені не було страшно, здавалось, що це все лише на кілька днів. Та через місяць ми переїхали до Хмельницького, тому що в Краматорську стало дуже небезпечно залишатись. Вибухи, сирени, хмари пилу над обрієм – усе це стало невід’ємною частиною нашої нової реальності.

Війна перевернула життя догори дригом, все кардинально змінилось, але ще жеврів вогник надії, що весь цей жах дуже скоро скінчиться.

24 лютого 2022 року країна стала зовсім іншою.  Після повномасштабного вторгнення ти вмить перестав відчувати себе вдома, тобі страшно знаходитись в своєму рідному місті, лячно думати про завтрашній день. Я не можу сказати, що війна сильно змінила мене, але тепер у мене з’явились інші погляди на життя та майбутнє. Якщо раніше, до війни, я розмовляла російською мовою, то після повномасштабного вторгнення я почала спілкуватись і думати виключно українською, я зрозуміла наскільки важливо берегти й плекати нашу солов’їну.

Одним з моїх супергероїв під час війни став дідусь. Він без вагань став на захист нашої країни, отримав контузію, але й досі захищає Батьківщину, попри всі виклики й небезпеки.

Завдяки йому та всім іншим Воїнам Світла я можу спокійно навчатись, мріяти про світле майбутнє у незалежній країні, дихати на повні груди. Я дуже сумую за ним і мрію, щоб дідусь якнайшвидше з перемогою повернувся додому. Ще один герой у моєму житті – хрещений.  Він волонтер, зараз живе у Краматорську та допомагає людям, які постраждали під час обстрілів. Коли 8 квітня 2022 року влучила ракета у залізничний вокзал Краматорська, хрещений один з перших кинувся допомагати постраждалим.

Я неймовірно пишаюсь його самовідданістю, жертовність, добротою.

Бойові мистецтва, якими я займаюсь вже 6 років, стали для мене під час війни справжнім порятунком. Та й зараз саме спорт допомагає мені триматися на плаву, дає сили рухатись вперед, вчить ніколи не здаватись. Я щиро вірю, що одного ранку ми прокинемось у вільній, квітучій, мирній Україні, скажемо “ДЯКУЄМО” всім військовим, які робили все, щоб наша країна залишалася єдиною та незалежною. Соняшник завжди вважали символом любові до Батьківщини, миру, добра, але для мене квітка соняшника – це насамперед символ скорботи за загиблими на Донбасі.

Адже у  серпні 2014 року тривали запеклі бої на Донеччині, а українські військові гинули на полях, засіяних соняшником.

Мій шлях – це гостинець від страху до надії, від розпачу до віри у нашу перемогу. Українцям треба бути сильними в цій війні, тому що неодмінна умова для перемоги – єдність. Маємо підтримувати армію, донатити, волонтерити, підтримувати один одного, популяризувати українське … кожен наш крок наближає перемогу. Вірю, що дуже скоро кожен українець скаже: «Ми перемогли, адже разом ми – сила!»   Слава Україні!