Моя донька любить спорт, танці, колекціонування та рукоділля. Сьогодні її найбільша мрія зовсім не про дорогі речі чи великі досягнення. Вона хоче одного - прокинутися у своїй кімнаті, випити чай зі своєї улюбленої кружки й зрозуміти, що війна була лише страшним сном. Найбільше вона мріє про мир.

Моя дитина пережила те, чого не повинна переживати жодна дитина. Вона потрапила під щільний обстріл, і цей страх назавжди залишився в її пам'яті.

Після початку повномасштабної війни наше життя змінилося повністю. Ми були змушені залишити свій дім, рідних, друзів, школу та кожну вуличку, яка була дорогою нашому серцю. Ми втратили не лише звичне життя - наша квартира була повністю зруйнована.

Кожен рік вимушеної еміграції стає дедалі важчим. Постійна невизначеність, життя далеко від дому та біль втрати виснажують нас морально. Найважче це позначилося на моїй доньці. Через пережитий стрес вона стала більш замкнутою, їй важко знаходити спільну мову з однолітками, а накопичений біль часто проявляється через агресію.

24 лютого 2022 року назавжди розділило наше життя на «до» і «після». Відтоді ми живемо з надією лише на одне - повернутися додому. Я дуже хочу, щоб моя донька знову відчула, що таке безпека, мала власну кімнату, спокійне дитинство і можливість мріяти не про виживання, а про щасливе майбутнє.