Моя дитина займається джиу-джитсу та входить до складу національної збірної України. Також вона займається спортивною акробатикою, самостійно вчиться грати на гітарі й постійно розвиває свої здібності. Найбільша її мрія - у дорослому житті реалізувати себе в улюбленій справі та стати успішною людиною.

Найбільше її надихають спорт, музика, творчість і спілкування з людьми, які мають схожі цінності та прагнення. Водночас дитину дуже засмучує байдужість людей до своїх обов'язків і небажання розвиватися та ставати кращими.

Війна принесла в наше життя страшні втрати. Одним із найболючіших моментів став приліт балістичної ракети 4 квітня 2025 року біля школи, де навчається моя дитина. Унаслідок цього обстрілу вона втратила своїх друзів. Цей біль назавжди залишився в її серці.

На початку повномасштабного вторгнення ми були змушені залишити свій дім через наближення російських військ. Як внутрішньо переміщені особи ми жили у Чернівцях, але через п'ять місяців повернулися додому, адже діти дуже важко переживали розлуку з рідним містом і перебували у пригніченому емоційному стані.

Здавалося, що після повернення життя поступово налагоджується, але у 2023 році в батька загострилися хронічні автоімунні захворювання, а згодом він переніс ішемічний інсульт. Постійні стреси, пов'язані з регулярними обстрілами нашого району, лише погіршували його стан. Найстрашніше сталося 11 липня 2025 року - ми втратили батька.

Сьогодні моя дитина продовжує жити під звуки шахедів, які майже щодня пролітають над нашим містом. Вона часто переживає сильний стрес, але попри все не здається. Саме спорт, музика й творчість допомагають їй знаходити сили рухатися вперед, зберігати віру в себе та мріяти про майбутнє без війни.