Я з Гуляйполя, мені 63 роки. Була вдома, коли почалася війна. Прокинулася зранку поратися по господарству – і почула вибухи. Потім сусіди сказали, що бачили по телевізору, що на Україну напала росія.
Найважче було тоді, коли ми два тижні сиділи в погребі. Під «Гради» попали, були дуже перелякані. Була велика паніка. Не знали, що робити. Дуже було страшно. Я хоч і пожила вже, але хотіла б ще пожити.
Трошки посиділа під обстрілами і виїхала. Таких якихось складнощів не було. В кінці березня нас вивезли евакуаційними автобусами у супроводі поліцейських. А там нас зустріли. Ми виїхали, діти виїхали. Зараз всі разом в Запоріжжі, бо не хочеться їхати далеко від дому.
Ми один раз навідувалися додому, але знову попали під «Гради», і тепер не їздимо туди.
Віримо в ЗСУ, віримо в наших хлопців і дівчат. Просто віримо і чекаємо, сподіваємось на нашу перемогу.
