«Одного ранку ми з батьками прокинулися не від звичної мелодії будильника, а від пострілів»

Стеценко Олександра Сергіївна, 16 років, ХЗОШ №78, м. Харків

Есе "День, коли для мене почалася війна"

Війна… Для мене це дуже страшне слово. Жахіття, біль, кровопролиття, сльози…

Моя родина була змушена залишити рідне місто Кремінна на Луганщині, бо чути постріли з сусідніх населених пунктів – справжній фільм жахів, що відбувається на справді.

Одного ранку ми з батьками прокинулися не від звичної мелодії будильника, а від пострілів, які доносилися з околиці нашого міста. Я була зовсім мала, у другому класі. Моя мати намагалася мене заспокоїти і втішити, та було зрозуміло, що це не феєрверки, а звуки танків та пострілів військової техніки.

Сусіднє місто Сєвєродонецьк, котре знаходиться в 15-ти кілометрах від нашої домівки, стало центром війни, у якому руйнувалося все навколо: міст, який служив для пересування транспорту, будинки, а найголовніше – надія на мир.

Після чергового гучного обстрілу рідного міста Кремінна, 7 червня 2014 року, батьки прийняли остаточне рішення покинути мою малу Батьківщину…

Я досі сумую за своїми рідними та близькими, за друзями дитинства. Моє найголовніше бажання – опинитися у своєму минулому, хоч на декілька хвилин, де ще немає пострілів, руйнувань, смертей та болі, яку довелося пережити сотням тисячам людей.

У 2014-му році ми з татом та мамою переїхали до міста Харкова – великого мегаполісу, де набагато більше можливостей, ніж у маленькому містечку на Луганщині, але велика частка мого серця залишилася там, бо Кремінна – це моя справжня родина, і покинули ми її не за власним бажанням.

У дитинстві моя бабуся розповідала про жахи, які їй довелося пережити та відчути майже 80 років тому. Мені завжди здавалося, що наш народ з таким ніколи не зустрінеться, що в нашій Україні завжди буде мир та злагода. Тільки людина, яка зіткнулася в будь-якому віці з жахами війни, по-справжньому починає розуміти значення слова «мир».

Мир – це щастя та спокій, життя, у якому усміхнені обличчя дітей і дорослих, родинний затишок. З віком, переживши ці страшні події, я почала більш розуміти, що немає нічого важливішого для всього людства, ніж мирне небо над головою.

Ми маємо зробити все можливе, щоб у майбутньому ніхто, жодна дитина, ніколи не відчула на собі «сліди війни», покидаючи рідні домівки та їдучи в нікуди!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/