Стеценко Олександра Сергіївна, 16 років, ХЗОШ №78, м. Харків
Війна… Для мене це дуже страшне слово. Жахіття, біль, кровопролиття, сльози…
Моя родина була змушена залишити рідне місто Кремінна на Луганщині, бо чути постріли з сусідніх населених пунктів – справжній фільм жахів, що відбувається на справді.
Одного ранку ми з батьками прокинулися не від звичної мелодії будильника, а від пострілів, які доносилися з околиці нашого міста. Я була зовсім мала, у другому класі. Моя мати намагалася мене заспокоїти і втішити, та було зрозуміло, що це не феєрверки, а звуки танків та пострілів військової техніки.
Сусіднє місто Сєвєродонецьк, котре знаходиться в 15-ти кілометрах від нашої домівки, стало центром війни, у якому руйнувалося все навколо: міст, який служив для пересування транспорту, будинки, а найголовніше – надія на мир.
Після чергового гучного обстрілу рідного міста Кремінна, 7 червня 2014 року, батьки прийняли остаточне рішення покинути мою малу Батьківщину…
Я досі сумую за своїми рідними та близькими, за друзями дитинства. Моє найголовніше бажання – опинитися у своєму минулому, хоч на декілька хвилин, де ще немає пострілів, руйнувань, смертей та болі, яку довелося пережити сотням тисячам людей.
У 2014-му році ми з татом та мамою переїхали до міста Харкова – великого мегаполісу, де набагато більше можливостей, ніж у маленькому містечку на Луганщині, але велика частка мого серця залишилася там, бо Кремінна – це моя справжня родина, і покинули ми її не за власним бажанням.
У дитинстві моя бабуся розповідала про жахи, які їй довелося пережити та відчути майже 80 років тому. Мені завжди здавалося, що наш народ з таким ніколи не зустрінеться, що в нашій Україні завжди буде мир та злагода. Тільки людина, яка зіткнулася в будь-якому віці з жахами війни, по-справжньому починає розуміти значення слова «мир».
Мир – це щастя та спокій, життя, у якому усміхнені обличчя дітей і дорослих, родинний затишок. З віком, переживши ці страшні події, я почала більш розуміти, що немає нічого важливішого для всього людства, ніж мирне небо над головою.
Ми маємо зробити все можливе, щоб у майбутньому ніхто, жодна дитина, ніколи не відчула на собі «сліди війни», покидаючи рідні домівки та їдучи в нікуди!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.