За фахом я педагог. Зараз на пенсії. Мешкала з чоловіком у місті Гуляйполе Запорізької області.

З перших днів війни у нас не було світла й води. Воду підвозили пожежники. П’ятого березня ми почули, як за нашим домом розірвався снаряд. Ми заховалися у ванній кімнаті. Обстріли не стихали. На нашому балконі вилетіло скло. Ми перейшли у підвал і просиділи в ньому до пізнього вечора. Наступного дня донька забрала нас до себе. Сама з сім’єю виїхала, а ми залишилися в її будинку.

Ми цілий місяць прожили в підвалі. Два снаряди розірвалися неподалік від будинку й пошкодили його. Коли сусіди виїхали, нам стало дуже страшно. 

Другого квітня ми також вирішили залишити місто. Поїхали на евакуаційному автобусі. 12 травня був ще один приліт – на кухні вилетіло подвійне скло. Ми хотіли з’їздити забити вікна, але нас відмовили від цього. Одна людина поїхала пополоти огород і загинула. Іншій відірвало ногу.

Ми з чоловіком заспокоюємо одне одного. Зустрічаємося зі знайомими, спілкуємося – і стає легше. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна й можна було повернутися додому.