З перших днів війни місто змінилося до невпізнання. Вода і світло зникли, газу теж не стало. Магазини й аптеки закрилися, і люди стали ходити по воду в далекі місця. Було важко і страшно, але потрібно було виживати. Зі мною живе онука, бо моя донька померла від онкології. Дуже за неї хвилювалась. 

Обстріли траплялися майже щодня, і ночі були найстрашнішими. Спати доводилося в підвалі, де хоч трохи безпечно.

Іноді здавалося, що все це ніколи не закінчиться. Але я розуміла - не можна втрачати надію. Кожен новий день - це маленька перемога.

Часто думала про те, навіщо все це почалося. Хто вирішив, що можна ламати чужі життя і будинки? Війна - це страшно і боляче. Я мрію про день, коли знову буде тиша і спокій. Тоді можна буде почати жити заново.