До війни ми проживали в Оріхові, працювали. 24 лютого я була на роботі, там нам сказали, що почалася війна і треба йти додому. Далі ми постійно жили у вогкому підвалі, бо прилітало біля нас.

Над нашими будинками літала авіація, скрізь розривались снаряди. Обстріли починалися з ранку і тривали до ночі.

Перед тим, як ми виїхали, у нас у дворі розірвався снаряд «Граду». Окупанти руйнують все, навіть кладовища. Вони стріляють скрізь.

Морально росіяни добивають людей. Всі, хто виїхав, зараз лікують нервовові захворювання.

Собаку ми залишили, іншого виходу не було. Його годували волонтери, а потім він загинув. 

Нам повертатися немає куди. Оріхів вщент зруйнований: будинки, магазини, школи, підприємства. Планів ніяких немає, чекаємо, що буде далі. Не можемо розслабитись, постійно сидимо на сумках. Ми навіть свої речі з валіз не дістаємо, щоб у випадку погіршення ситуації швидко виїхати.

Моя дитина навіть вночі під час вибухів знає, де приліт, а де відліт. Дуже страшно, люди гинуть.

Чоловік працює зараз водієм. Ми живемо у Запоріжжі. Молимось, аби тут нічого не розпочалося.