Мені 39 років. У мене є дружина і троє дітей. Третя дитина народилася в окупації. Виїжджали, коли сину було 10 днів. Вийшло так, що остання колона виїжджала, і ми виїхали. 

Ми жили біля кордону. Обстріли нашої території почались із Росії, і по річці Айдар поверталися гучні звуки. Ми пішли закупились в магазині, поки все працювало, а через добу магазини вже були пусті.

Ми жили в селі. У нас все було своє, ми тільки дещо докупили. Закупились провізією трішки більше, ніж завжди. А коли виїжджали, ми все розвезли по сусідах. Батькам завезли. Вони не захотіли виїжджати. 

А коли приїхали в Дніпро то тут багато організацій нам допомагали. Через волонтерів знайшли будинок. Живемо безкоштовно, дякуємо господині.

Хто його знає, яке тепер у нас майбутнє. По-перше, вільна Україна яка є частиною Європи, а там- життя покаже, що буде. Я вірю, надіюсь і живу.