Мені 25 років. У мене є чоловік і дві дитини. Я жила в Полтаві, потім переїхала до Харкова, бо звідти чоловік. Коли почалася війна, ми переїхали до Полтави, до моєї мами, наразі там проживаємо.

Прийшлося покидати квартиру, місто, друзів. У нас все залишилося в Харкові. Але переживання, що буде з дітьми, – це найбільший страх.

Була ніч, багато було прильотів. Зранку ми швидко зібрали сумку і відразу - на вокзал. Це було дуже рано. Ми так швидко збиралися, що навіть їжі не взяли з собою, тільки води. Бувають і зараз такі випадки, що паніка і страх присутні, особливо за дітей.

Спочатку важко було знайти продукти, і грошей у нас багато не було з собою - це найважче було. 

Мені - хоч би й сьогодні війна закінчилась, і щоб всі жили щасливо під мирним небом, любили один одного.