Ми 1,5 року жили в евакуації. Син не мав можливості нормально навчатися, спілкуватися з друзями. Я весь час була на роботі, а сину доводилося більшість часу бути у квартирі. Наразі ми повернулися додому, не дивлячись на небезпеку, бо морально дуже важко у чужій країні.

Покидати домівку було найстрашнішим. Їхати в нікуди, не знаючи чи буде ще колись можливість зайти у власну домівку та рідне місто. 

Я ніколи не забуду евакуацію (05.03.2022) з Краматорського залізничного вокзалу, великий натовп, дуже стресова обстановка. Обстріли міста, постійно чути "звуки війни". Фронт недалеко.