Я не розуміла, що відбувається, намагалася усвідомити. Але реальність виявилася дуже суворою. Я жила в Попасній. З перших днів війни були сильні обстріли. Спершу відключилося світло, потім зникла вода, а газ відключили зовсім. Все, що раніше здавалося таким простим та звичним, перестало працювати. Магазини та аптеки закрилися, на вулицях запанувала тиша, що порушується лише звуками вибухів та стрілянини.

Мені було страшно, стомлено й самотньо. Я довго намагалася триматися, вірила, що все налагодиться, але прийшло розуміння, що так продовжуватися не може. Обстрілами зруйнувало моє житло та машину сина. Ми виїхали через Бахмут, тоді він був ще цілим. Це було важке рішення, і воно залишило в душі рану, але зараз я намагаюся жити з надією на краще і мрію про день, коли я зможу повернутися додому. Дуже хочу повернутись додому.