Спочатку здавалося, що це все ненадовго і скоро все налагодиться, але з часом стало зрозуміло, що це не так. Щодня починався з тривоги, навіть якщо довкола було тихо, всередині мене не було спокою. Світло, вода та газ зникли. Місто опинилось на лінії зіткнення. Я керувала сферою освіти. Намагалась вивезти обладнання, але все одно все евакуювати не вдалось.

Багато людей померло від хвороб через стрес. Жахливо, коли йдуть молоді. Будинки навколо руйнувались, люди їхали, а я все думала, що маю ще потерпіти, але в один момент зрозуміла, що сил більше немає. Я виїхала, з болем та сльозами, бо інакше вже не могла. Зараз живу в Дніпрі, працюю. Чекаю на перемогу. Сподіваюсь, що Україна переможе.