Досі нам нестерпно переглядати фотографії рідного дому. На цих світлинах весь наш біль, зруйнований обстрілами будинок, від якого залишилися одні вуглинки.
Ми виїхали з Широкиного два з половиною роки тому. Їхали під свист снарядів, з важким серцем. Тікали звідти без грошей і без речей… Гадали, що на кілька днів, а виявилося, що назавжди.
Зупинилися спочатку у дочки в Маріуполі, але тулитися у двох кімнатах шістьом виявилося неможливо. Переїхали на орендоване житло. І ось уже три роки бачимо рідний дім тільки на фотографіях. Звичайно, прикро та шкода втратити своє добро на схилі віку.
Пенсії в нас з чоловіком мінімальні, їх ледь вистачає на основні витрати. Одну пенсію віддаємо за житло та комунальні послуги. З харчування вибираємо все найдешевше. М'яса та ковбас майже не їмо. Дуже багато грошей іде на ліки. Благодійну допомогу чекаємо як небесний дар.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.