Єсепчук Олександр, 10 клас, Андріївський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Ярмолич Світлана Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни... Тисяча довгих днів печалі, смутку, розчарувань, страху, надії та сподівань.

Той день, 24 лютого 2022 року, я не забуду ніколи. Моє життя, як і життя кожного українця, змінилося. Рано-вранці мене розбудила схвильована мама і повідомила, що розпочалася війна. Спочатку нас охопив розпач, а десь далеко вже було чути вибухи... Зразу ж згадав слова мого прадідуся: “Дітки, головне, щоб ніякий ворог не прийшов на нашу землю, щоб був мир на всій землі!”

Почули останні новини і я переконався — в моїй країні ВІЙНА! Невдовзі почувся гул літаків, перші сирени і нерозуміння того, що буде далі. І саме в ці моменти я зрозумів наскільки сильно люблю свою країну, рідне село і свою домівку.

Перед нами все частіше поставало питання: залишатися вдома чи евакуюватися за кордон, так як ворог підходив усе ближче і ближче.

Наше рішення було прийнято — ми залишаємося вдома, на рідній землі. За цей час я жодного разу не пошкодував про це. На жаль, деякі мої друзі були змушені виїхати за межі держави. Я підтримую з ними спілкування в соціальних мережах і з нетерпінням чекаю їх повернення додому.

Війна! Війна! І знов криваві ріки!

І грім гармат, і шаблі дзвін,

Могили, сироти, каліки...

І сум покинутих руїн.

Олександр Олесь

Війна — це смерть, руйнування, страх за своє життя та життя близьких людей, знайомих, друзів. Війна — це кропітка робота всіх, хто захищає нас від ворога і хто допомагає їм у цьому. Кожен з нас намагається зробити свій внесок і цим самим пришвидшити перемогу. Я із своїми ровесниками продовжуємо навчатися незважаючи ні на що.

Ми — старшокласники, і розуміємо, що потрібна допомога як і батькам, так і нашим наставникам-вчителям. Тому домовилися із друзями — не засмучувати своїх рідних, близьких та педагогів.

У нашій країні третій ФРОНТОВИЙ навчальний рік. У нелегких умовах. У тривожній обстановці. Під завивання сирен і гуркіт ракетних обстрілів. У режимі онлайн і в безпечних місцях (де як дозволяють умови). Бо життя не зупинити, а ми, молоде покоління, будемо здобувати знання все життя попри все.

Сьогодні ми вже пристосувалися до життя в прифронтовій зоні.

Розуміємо дорослих із пів слова, усе відчуваємо, менше бешкетуємо, більш згуртовуємося, старанно виконуємо завдання.

Навіть беремо участь у різних конкурсах, онлайн тестах, збираємо посилочки нашим захисникам. А ще (такі болючі та страшні моменти) — разом із дорослими проводжаємо в останню путь наших земляків, які ВІДДАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ за мирний спокій та можливість продовжувати вчитися. Низький уклін ВАМ, дорогі земляки, які пожертвували собою заради нашого майбутнього.

І поки в огні горить земля,

І молитва до небес злітає,

Боже, як болить душа моя —

Мати сина в ВІЧНІСТЬ проводжає!

Н. Кулеба

Щодня, о дев’ятій годині ранку, — загальнонаціональна хвилина мовчання в пам’ять про всіх загиблих від рук ворога.

Війна навчила мене цінувати кожну мить свого життя, приділяти більше уваги своїм рідним, знайомим, друзям.

Уже тисячу днів мій народ живе в боротьбі за волю, свободу, рідну землю.

Героїчним духом українців захоплюється весь світ.

Я пишаюся тим, що я народився і живу в Україні. Ми всі віримо в нашу перемогу і з нетерпінням її чекаємо.