Хринюк Андрій, 9-а клас, Горохівський ліцей № 1 ім. І. Я. Франка

Вчитель, що надихнув на написання — Кульган Тетяна Віталіївна 

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Майже три роки, або 1000 днів, я живу в умовах війни, яка раптово змінила наш світ, як і світ багатьох українців. Це час, коли кожен з нас змушений був подорослішати, зрозуміти цінність кожної миті та кожного дня миру. Я, як і більшість українців, не уявляв, що війна може торкнутися нашого життя так близько. І хоча мені лише 14, ці 1000 днів змінили мене назавжди.

Перші дні війни я пам'ятаю як похмурі та незрозумілі.  Всі були налякані. Спочатку це здавалося чимось далеким, неначе війна відбувається не у нас, а десь в іншій частині світу.

Але кожного дня новини приносили все більше жахливих повідомлень: руйнування міст, загибель людей, вимушені переселення тисяч сімей, кожна сирена відчувалася  так, ніби світ ось-ось впаде. 

Ми жили в страху, але разом з тим – в надії. Я бачив, як мої батьки та сусіди організовували допомогу для військових, як ми в  школі разом з  однокласники долучалися до волонтерських  проєктів. Всі об’єдналися навколо спільної мети — зберегти нашу країну.

Ці 1000 днів також стали уроком того, наскільки важливим є мир. Раніше я не замислювався над тим, що означає жити у мирі. Серед важких втрат, постійного страху й невпевненості ми, молоді люди, вчимося шукати світло у темряві. Це світло — наші мрії про мир, про повернення до нормального життя. 

Кожен не дозволяє собі зламатися. Ми хочемо жити і творити майбутнє.

Війна  не лише забрала  у нас спокій, але й дала можливість усвідомити, наскільки важливим є мир. Мир — це не просто стан, це найбільша цінність, яку ми здатні зберегти та відстояти.

Так, ми  виросли і подорослішали в ці 1000 днів війни. Я відчув на собі, що бути українцем — це більше, ніж просто національність, це стійкість, гордість та любов до своєї землі. Ще одним важливим уроком  для мене стало розуміння, що життя триває, навіть коли все здається безнадійним.

Я бачив, як багато людей не просто виживають, вони продовжують здобувати освіту, працювати, допомагати іншим і мріяти про краще майбутнє.

Ніщо не може погасити світло в наших серцях, навіть війна. Кожен з нас навчився  цінувати життя і не боїться  жити, хоч би як складно це не було. Ми навчилися знаходити радість у малих речах: у сході сонця, у сміху друзів, у вдалому жарті, навіть у тихій вечері з родиною. Українці — сильний народ, і вже довели це світові. Так, ми зазнали багато болю, але  ніколи не зламаємось.

Я пишаюся тим, що належу до цієї сильної нації, до молоді, яка не боїться труднощів і впевнено йде вперед. Ми будемо жити, навіть коли настають найтемніші часи. Наше завдання відбудовувати нашу країну, коли це закінчиться. І ми не перестанемо боротися за мир, який для нас став найціннішою метою.

Наша молодь — це те світло, яке буде продовжувати горіти, незважаючи на всі виклики.

Я вірю, що ми обов’язково переможемо. Так, ці 1000 днів стали часом змін, болю і втрат, але також і часом народження нової нації, нових людей. Наше покоління виросло у війні, але ми не втратили віри у краще майбутнє. Українська молодь, попри всі труднощі, має неймовірну силу духу і готова  боротися за нього до кінця.  Мріємо про світле майбутнє для нашої країни, про те, щоб знову будувати, творити, жити у вільній та незалежній Україні.

Це наша найважливіша мета, наша спільна мрія. І я вірю, що цей день настане, і ми зустрінемо його з гордо піднятою головою.