Грушитська Уляна, 9 клас, Середня загальноосвітня школа № 184 м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Килихевич Олена Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

За день до початку війни я була в шостому класі. На перерві ми з однокласниками обговорювали можливість вторгнення ворогів в Україну, але зійшлися на думці, що війна неможлива в XXI столітті на території Європейського континенту. Наступило 24.02.2022. Цю дату, яка змінила життя, запам'ятають всі українці. Я прокинулась від вибухів. Батьки сказали, що почалась війна. Вважали, це тільки на пару тижнів, і не варто панікувати. Але всі розуміли, що то може і надовго. Люди почали скуповувати продукти, речі першої необхідності.

На сході України почалися обстріли міст та окупація територій. Важко уявити, що пережили люди. Згадую, я не дуже стресувала і вважала - це скоро закінчиться.

Минуло два тижні від початку війни. Люди зрозуміли, що повинні виїжджати зі своїх домівок, де пройшло все їх життя. Почали тікати з країни за кордон. Мої батьки теж прийняли таке рішення. Чесно кажучи, я була навіть рада, що їду за кордон. Там я прожила більше двох років. Коли тільки приїхала в Німеччину, все було навіть чудово, не зважаючи на те, що я не вдома. Через деякий час пішла там до школи, знайшла друзів. Перший рік все було нормально, і в той самий час важко. Я почала вчити німецьку мову, спілкуватися з німцями, і скоро мене вчителі почали кликати допомагати іншим з перекладом.

Завдяки цьому я добре володію цією мовою. Чим більше мов ти знаєш, тим більше ти людина.

Мені випала нагода побувати в німецькому дитячому таборі, де я знайшла нові знайомства. Згодом почався новий навчальний рік у восьмому класі. Мене перевели в найсильнішу групу, бо я мала бажання вивчати німецьку мову. Так пройшов час і наступили зимові канікули. Після них ми з класом поїхали до Бремену на три дні. Там я зрозуміла, яка багата культура Німеччини. Шкільний рік вже добігав кінця,  і батьки сказали, що ми повертаємося в Україну.

Німеччина стала моїм другим домом. Я вдячна, що мені випала можливість жити закордоном, але не такою ціною.

Це було важке повернення для мене, бо я не знала, як це жити в Україні під час воєнного стану. Наче все так і залишилося як і було. От тільки на даний момент я не відчуваю, що дома. Це дивне відчуття - мати два важливих місця. Німеччина стала домом, де мене чекають, а Україна - мій справжній дім.