Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
переглядів: 47
Любов Пікунова
photo0
photo1
photo2
photo3
photo4
photo5
Бердянське
Бердянське
«Ніхто не допоміг, ніхто. Одна єдина людина світу»

У лютому я пішла курям дати [корм], як зазвичай. Виходить з-за гаража солдат з автоматом. Я зупинилася й не знаю, що робити, куди мені йти. Він бачить, що бабка злякалася, говорить: «Ви не бійтеся, не бійтеся. У вас тут хто стоїть?». Я кажу: українці. А він каже: «У нас поранений, ви б могли когось із них покликати?»

Як сонце сходить – починається бомбування. Ну ось, ми їдемо. Якраз сонце тільки почало сходити – і відкривається обстріл. А ми на гірці. Вискочили з машини. Ще дочка з нами була. Під паркан біля будинку лягли й лежимо.

Я побігла до них: «Там у нас поранений, ходімо, вони просять, щоб ви прийшли». Один прийшов хлопчик. А поранені… Боже мій, страшно було дивитися! Сині, побиті. Тягнуть їх. Осіб 14 спустилися з гори до нас у двір.

Нам солдати сказали: бажано виїжджайте. Ну, куди виїжджати? У 15-му році тут почалося! Загорівся будинок нагорі в нас. Ми город садили-поливали. У сусіда поруч впала в город міна, потім через два будинки знову впала міна. Як вони живі залишилися… Це просто було диво!

Підвалу в нас немає. Ось тут ми жили з дідусем. Розкладачка, диван. Помилися, одяглися й пішли. Поїли – і ходимо цілу ніч. Дивимося, звідки вилетить, куди летить. Гуркотіло все. Ось так ми жили. Ясна річ, що було страшно. Ось ця міна летить, вона димить, все гуде. Кричу дідові: «Це все вже, кінець!». Але ні, значить, жити будемо.

Ніхто не допоміг, ніхто. Одна єдина людина світу

 Тричі потрапили під обстріл, страшно згадувати, звичайно. Їхали з міста вранці рано, а вони [почали стріляти]… Нам сказали військові: «Як сонце сходить – починається бомбування». Ну ось, ми їдемо. Якраз сонце тільки почало сходити – і відкривається обстріл. А ми на гірці.

Вискочили з машини. Ще дочка з нами була. Під паркан біля будинку лягли й лежимо. А потім чоловік каже: «Давайте сідайте, поїхали додому». І ми їдемо, а перед нами дерево падає. І ми через це дерево летіли Бог знає як.

Униз спустилися, глянули – ззаду загорілися два будиночки дерев'яні біля пансіонату. Загорілися будиночки – [у них снаряди] влучили. І ми проскочили, швидко в машину кинулися, заховалися. Так у дочки такі пухирі по тілу були, висипало її так на нервовому ґрунті. А в мене мову відібрало, я пикала-микала, не могла нічого сказати. І він [чоловік] злякався, мене в машину й поволік до міста. І ми були в місті.

 Вранці приїдемо, впораємося, поллємо город відрами, світла ж не було, на ніч їхали. І так три тижні. А потім уже залишилися – і все, ніхто нікуди. 

 У нас як по дорозі почали міни летіти, два скла тут лопнули й у цій хаті два скла лопнули. І пішли тріщини. Він [снаряд] туди не влучив, а тріщини пішли, від здригання.

Ніхто не допоміг, ніхто. Одна єдина людина світу

З дідусем якось вийшли ми на дорогу ввечері й дивимося, що там бомблять. Ну, і щось перед нами тільки вжих [пролетіло]. Я кажу: «О, яструб!». А він [чоловік] говорить: «Та ні, синичка». А це снайпер! «Он, – він каже, тобі й синичка!». Я кажу: «Давай ховатися, що ми вийшли, роти пороззявляли? Це він попередив, щоб ми тут роти не роззявляли, не стояли».

 Важко було, коли пенсію переоформляли, по три місяці не було грошей у нас, дуже важко було… Ну, потім трошки налагодилося, почали господарство брати, то каченят візьмемо, індиків нам давали, курчат – якось уже більш-менш.

Ніхто не допоміг, ніхто. Одна єдина людина світу

Приїжджали лікарі. Ну, що сказали? «Ви ж ще й із гумором!». А я кажу: «Куди нам діватися, без гумору, що нам робити?»

У нас же ні грошей не було, нічого не було, хоча борошно було, згущене молоко. А дитині нашій, маленькій, що ж, де харчування?! Ось це давав Рінат Ахметов, і дає зараз! Дуже дякуємо, дуже сильно дякуємо йому.

 Я часто думаю: одна людина знайшлася така добра, хоча чимало в нас таких багатих. Правильно? Ніхто не допоміг, ніхто. Один-єдиний чоловік світу.

 Усім бажаю, і тим, і тим, здоров'я всім! І терпіння, нам треба терпіння.

slide1
slide2
slide3
slide4
slide5
slide6
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій