Недялкова Вікторія, 8 клас, Табаківський ліцей Болградської міської ради Одеської області
Вчитель, що надихнув на написання есе - Ангелова Надія Василівна
«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»
Люблю вночі дивитись на зірки,
Розповідати їм про свої мрії.
Я бачу відблиск місяця у дзеркалі ріки
І думаю, гадаю, мрію, мрію...
Я хочу, щоб завжди була весна,
Щоб на полях цвіли духмяні квіти,
Щоб дарувала радість всім вона:
І літнім, й молодим... А більше - дітям.
Щоб наші діти - діти України
Щасливі й радісні завжди були,
Щоб не затьмарилось нічим життя ДИТИНИ,
І щоб вони не знали гіркий той смак війни!
Війна - маленьке слово, але скільки в ньому горя, сліз, страждань, ненависті…Вона постукалася в кожний дім, принесла біду: матері втратили своїх синів, дружини – чоловіків, діти залишилися без батьків. Тисячі, мільйони людей пройшли крізь війну, зазнали жахливі муки, розпач, розчарування, втрату. Війна - це біль, руйнування, втрата близьких, зламані долі. Вона позбавляє людей спокою, безпеки, змушує їх залишити свої домівки.
Від війни страждають і дорослі, і діти. Кожного дня ми чуємо новини про обстріли, про поранених, загиблих, безвісти загублених, і серце обливається кров’ю.
Ніколи в житті я не думала, що стану свідком війни, дитиною війни. Але 24 лютого 2022 року змінило все моє життя. Війна поділила життя на «до» і «після». Хоча я тільки школярка, але все одно зрозуміла, що є сенсом нашого життя, що є найголовнішим і, що не можна купити за гроші.
Нещодавно я познайомилася з творчістю Павла Вишебаби, який після широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну пішов захищати рідну землю. На коротеньких відео в соцмережах декламував із фронту власні поезії, набираючи мільйони переглядів.
Його побратими кажуть, що в Павла є винятковий талант висловлювати те, що вони відчувають, але для чого їм самим бракує слів.
Наприкінці 2022 року побачила світ перша збірка воїна-митця «Тільки не пиши мені про війну», а до другого її видання 2023 року увійшло й оповідання «Марсіани». Читаючи, сльози самі текли рікою від почутого. Наскільки точно автор висловив усі події, які відбуваються насправді: «Дорогі діти, до вас прилітали марсіани. Вибачте, що необачно зламали одне підвіконня: серед наших марсіанських інструментів не було таких, щоб полагодити. Усе інше прибрали, як для своїх дітей. Якщо ви читаєте це – значить, на Землі закінчилася війна, і ми повернулися на Марс. Мріємо залетіти до вас у гості на концерт в актовій залі. Тож готуйтеся добре!»
Які мрійливі ці рядки : «…на Землі закінчилася війна…» Я думаю, що всі на це чекають, тому що немає сил зі страхом лягати спати, іти до школи, хвилюватися за батька, брата…
Ми забули, як треба жити, як можна жити, забули про мрії подорожувати, купити собі, щоб було приємно, що таке свята, відпочинок з родиною на природі.
Також П. Вишебаба мріє про мирне життя для своєї доньки в поезії «Доньці», де вона може насолоджуватися простими радощами, такими як сад і коники, без страху перед війною. Він також мріє про можливість запросити гостей до України після війни, щоб показати вдячність за мир. Цей вибір характеризує його як турботливого і люблячого батька, який прагне захистити свою дитину від жахів війни й зберегти для неї мирне майбутнє. І в цьому наші мрії переплітаються, бо я також мріє про мирне небо, безтурботне дитинство.
Усі думки спрямовані на тому, як допомогти бійцям, країні встояти, перемогти.
Бо ми пам’ятаємо, що наші предки не заради такого майбутнього України клали голови зі всіма, хто тільки не кинув оком на цю квітучу землю аби загарбати її матеріальні і культурні надбання собі; висмоктати соки її чорноземів; вигребти вугілля, щоб виплавити метал і наклепати зброї, аби тримати у покорі її народ; душити мову і культуру.
Ми звикли, що
У нас єдина мета – Україна свята
Нездоланна ніким і ніколи.
Головне наше завдання, я вважаю, важливо вірити у власні сили. Кожен крок, кожне зусилля – це маленький внесок у велику перемогу. Саме усвідомлення того, що ми будуємо, відстоюємо свою державу в такі важкі часи, додає енергії до нових звершень.
Нестерпний біль спопеляє із середини, робить черствими та байдужими і єдине, що залишається це – вірити. Вірити в захисників, які щодня жертвують своїми життями, аби звичайні цивільні люди могли хоч трохи відволікатися та жити у вільній країні, без страху, що ворог от-от з’явиться на ґанку будинку. Однак не варто забувати про тих людей, які боронять, необхідно робити все, аби вони відчували свої важливість і підтримку, робити все, що можливо і неможливо.
Наша країна вже не раз долала випробування, тому треба залишатися в Україні і боротися. Я не розумію людей, які покидають країну. Адже чужа земля – те ж, що і чужа стихія.
Вдома, як каже народна мудрість, і стіни гріють. Рослини в своїх рідних краях навіть на кам’яному ґрунті зеленіють і цвітуть, а перевезені в інші країни на родючу землю – засихають.
На думку спадають слова моєї бабусі, яка згадує страшні події Другої світової війни і мені стає страшно від того, що зараз я, її онука, переживаю ті самі події, здавалося б у сучасному світі, де технології пішли набагато вперед. Час жити, творити та розквітати. Але ж ні. Є інші плани, не зрозумілі для нас, дітей.
Проблеми України, немов сніговий ком, що котиться з вершини гори і неспинно зростає. Але я знаю, що він зупиниться і зупиниться назавжди. Тоді зникнуть ненависть, сльози, розпач, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Забути і простити , мабуть, ніколи не зможемо, хоча треба вміти прощати, але забагато горя зазнав український народ.
Діти – це майбутнє України. Але багато дітей стали янголами, які охороняють її , на жаль, з небес. Це велика втрата.
Саме ми, майбутнє нашої країни, повинні зробити його мирним. Треба створити такі умови, щоб кожна дитина посміхалася не лише на свято, а постійно, щодня. Щоб ми мали справжнє дитинство. Ніхто краще не зрозуміє один одного, ніж мати і дитина. Тож ми - діти України, її надія і майбутнє. Ми будемо будувати свою державу.
Саме завдяки підтримці людей, вірі у себе, силі культури та мрії про те, що Україна пройде через терні до зірок – ми зберігаємо стійкість і не втрачаємо надії. І доки в наших серцях є ця віра, Україна буде жити й перемагати.