Савчин Вероніка, 8 клас, Підлісківська гімназія Вигодської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шутка Наталія Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У серці Донбасу, в місті Слов'янськ, жила маленька дівчинка на ім'я Катруся. Її життя до початку війни було спокійним і радісним. Вона ходила до школи, гралася з друзями на вулиці, мріяла стати художницею і малювала на всьому, що попадалося під руку - від блокнотів до шпалер. Але все змінилося, коли війна прийшла до її рідного міста.

Катя пам’ятає перші звуки пострілів. Вони були гучні та страшні, і здавалося, що земля під ногами здригалася. Мати заборонила їй виходити на вулицю, а самі вулиці міста стали пустими і мовчазними.

Люди ховалися в підвалах, намагаючись врятуватися від обстрілів. Але навіть у цих умовах Катя не втрачала надії. Вона малювала у підвалі, спробуючи зберегти хоч якусь частину нормального життя. Через кілька тижнів, коли ситуація ставала все більш небезпечною, Катя разом із мамою була змушена залишити Слов'янськ. Їхня родина вирушила в пошуках безпеки. Це було важке і болісне рішення, але воно стало єдиним можливим варіантом, щоб вижити.

Шлях був нелегким. Вони неодноразово перетинали блокпости, а іноді доводилося перечікувати обстріли у лісах чи підвалах селищ.

Вже не було ані безтурботних прогулянок, ані шкільних уроків, ані спокійних вечорів удома. Катя сильно скучала за своїм містом, за друзями, за тим життям, яке раптово забрала війна. Але попри всі труднощі, вона продовжувала малювати. Її малюнки стали своєрідним способом витримати біль і страх, зберегти свою внутрішню силу. Незважаючи на те, що вона більше не могла повернутися додому, Катя не втрачала надії. Вона мріяла про мир, про повернення в Слов'янськ, про той день, коли вона зможе знову побачити своїх друзів і розповісти їм про свої пригоди.

Війна відняла в неї багато, але вона не дозволила їй забрати її мрії.

З часом Катя все більше розуміла, що навіть у найтемніші моменти життя важливо зберігати віру в краще майбутнє. Вона навчилася бути сильною, допомагати своїй мамі, і знаходити надію навіть у найменших радощах. Катя зрозуміла, що справжня сила не в тому, щоб уникати труднощів, а в тому, щоб залишатися людиною навіть у найскладніших ситуаціях.

Сьогодні, після багатьох років, Катя може сказати, що війна не змогла зламати її. Вона повернулася до малювання, і її роботи стали символом того, як важливо зберігати надію та людяність навіть у часи великої біди.

Вона мріє повернутися додому, в Слов'янськ, і побудувати нове життя, яке буде вільним від війни та страху. І хоча війна забрала багато, вона не забрала її духу, її мрій та віри в майбутнє.

Катя - це не лише одна дівчинка з Слов'янська. Вона - символ незламної сили та надії, якої потребує кожен, хто пережив важкі часи. Її історія нагадує нам, що навіть у найтемніші моменти життя, ми можемо знайти світло та натхнення для того, щоб йти далі.