Богдана Лукашенко, 10 клас
Комунальний заклад «Кармалюківський ліцей» Жмеринської міської територіальної громади 
Вчитель, що надихнув на написання есе: Катерчук Мирослава Іванівна

1000 днів війни. Мій шлях

Так не хочеться згадувати лютий  2022, навіть цифри в цій даті опустили голови. Як би не хотілося, проте таке з пам’яті не викинеш. Ми навіть незчулися, скільки часу вже пройшло. Як виявилося, у мене більша стійкість до стресу, ніж у моїх рідних. Щоб описати мій шлях, можна просто скласти сенкан.

Паніка. Приплив енергії. Стресостійкість. Донати. Підтримка світу. Творчість.  

Перший день війни я зустріла взагалі в лікарні. Пам’ятаю, як тихо стало в коридорах, медперсонал наляканий, а  виходжу на вулицю – черги біля банкоматів, аптек. Якийсь дисонанс.  І тут прямо над головою зі швидкістю світла пролетіли літаки.  Відчуваю страх. Повертаюсь в палату. Лікарі почали масово виписувати людей додому. 

Наші почали завдавати ударів у відповідь. З’являється надія, енергія, якою нас, напевно, заряджали самі предки. Мені іноді здавалося, що я сама можу повести бойовий літак.

Батьків моїх, навпаки, треба було заспокоювати. Вони то дивилися психологічні сеанси Арестовича, Холоденко, то самі створювали собі перспективні прогнози; як і всі в Україні, так і за її межами здійснювали максимальні донати. 

Проходить час – і ти звикаєш. А хіба можна до такого звикнути? Чи можна об’єктивно оцінювати вчинки людей?

По – перше, мені пощастило трохи більше, бо  далеко від лінії зіткнення, тому, наприклад, не засуджуватиму тих, хто вивіз своїх дітей закордон, рятуючи їхнє життя. 

По – друге, хоча  моя родина фізично не постраждала від війни, але добре розумію  біль від втрати, бо коли ти зі своєї клумби вириваєш квіти, щоб вшанувати пам’ять свого односельця, стаєш на коліна, бачиш сльози його рідних, то усвідомлюєш, що це страшна реальність. 

За будь-яких обставин людина має право вибору і робить його таким, яким вважає за потрібне.

Я дякую своїм батькам, що лишилися в Україні, що зробили правильний вибір. Велика шана нашим титанам, що виборюють українську свободу.  Наша мова поповнилася неологізмами, крилатими висловами, наприклад, байрактарити, джавелінити – нищити ворога, за три дні – нереалістичні плани.  

Доброго вечора, ми з України - нагадування про себе  та свою проукраїнську позицію. 

Роблю висновок: кожен із нас по – своєму виніс уроки за ці 1000 днів. Ми змінилися  і стали ще сильнішими. Ніколи не віддамо свою країну.