Таня Токар, 15 років, 9 клас, Яришівська філія

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Зінчук Людмила Вікторівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Двадцять четвертого лютого, коли російська федерація почала вторгнення до України, я не пішла до школи. Поки ми швидко одягалися, у будинку чути було, як дзвонів посуд у шафі, трясуться вікна. А потім… Небо запало, летіли ракети, близько лунали вибухи. Мама постійно повторювала: «Не хвилюйся. Все буде добре».

Декілька ночей я довго не могла заснути, довелося спати у верхньому одязі, щоб у разі тривоги спуститися в укриття. У нашому селі збирали молодих, дорослих, та людей похилого віку чоловічої статі, їх розставляли по різних частинам села по блокпостам цілі ночі вони проводили там, навіть і мій тато. Усю ніч мене не покидали думки, «як він», і чи все добре. На жаль, навіть після двох світових війн масові убивчі сутички не залишилися в минулому: в сучасному світі держави продовжують вирішувати конфлікти за допомогою зброї та надто пізно розуміють, що війна насправді не є вирішенням. Моторошно усвідомлювати, що й для України війна тала частиною сьогодення, вже скільки вона забирає життя та змінює наше повсякдення. Потрібно навчитися цінувати мир тоді, коли він є.

Павло Тичина казав “Трагедію особливо гостро відчуває душа делікатна, ніжна, беззахисна. А ще- довірлива. Наче квітка до сонця, вона розкриває пелюстки вітаючи життя. І раптом-чорна смерч. Губить надію, карає за простоту і наївність.” І я погоджуюся з його словами. Ця ситуація в країні залишить кожному величезний шрам на серці. Завжди коли читаю новини душа розривається, за кожного загиблого захисника. Ця осінь для кожного буде по-різному. Хай там як, а життя продовжується далі. Проте пам’ятайте, що за спокій і тишу. Хтось в окопах віддав своє безцінне життя.

Ніколи не могла подумати, що наше покоління застане такий час. Люди приходять у цей світ, щоб пізнати його в любові та гармонії. Ми народжуємось в любові і для любові, а війна противна людському розуму, як твори розумного і внутрішнього сильного так красивого. Для одних війна є шляхом до слави, для інших це боротьба за свободу і загальною благополуччя, для когось це- справа принципу. Після наставання війни, моє життя змінилося. Я насолоджуюся всіма моментами, кожен день живу як останній, бо не знаєш що буде взавтра.

Війна- це подія, яку треба не тільки пережити, але й осмислити. Вона не тільки руйнує народ, а щей до згуртування народу. Вона об’єднує людей у єдиному прориві проти спільного ворога. Так хочеться всім нам почуть: “Перемога”. Й нарешті побачити радість в очах. Я надіюся, що ми, та наша країна усе витримає і Ми переможемо. І свій твір я хочу закінчити цитатою Анрі Барбюса "Війна буде повторюватися до тих пір, поки питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою". Слава Україні!