Анастасія Журавель, 15 років, учениця 9-Б класу «Навчально-виховного комплексу №106 м. Дніпро

Вчитель, що надихнув на написання есе: Любов Соколянська

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна - насправді жахлива подія, яка тільки могла статися в нашому житті. Прокинувшись вранці 24 лютого та побачивши перші новини та звернення Президента України про оголошення повномасштабного вторгнення РФ на територію України, зразу я навіть не розуміла, що відбувається насправді, тому не надала великого значення. Та коли всі телеканали почали транслювати новини з місця подій, мене почала охоплювати паніка і думка: що робити далі? Усі родичі почали телефонувати одне одному і запитувати, про перебіг справ. Об`єднувалися між собою, нікого не залишали на самоті.

У перші дні війни ми з сестрою ходили допомагати плести маскувальні сітки для ЗСУ. Батько займався доставкою продуктів харчування до гуманітарного складу. Постійний перегляд новин, сирени, вибухи – все, що створювало найбільше занепокоєння для моєї родини. Війна розділила наше життя на «до» та «після». Ми вже не планували нічого на кілька днів вперед, не влаштовували жодних свят з родичами через постійну тривогу, яка, звичайно, мала вплив на психіку і душевну рівновагу. В пріоритеті була безпека - себе та всіх членів нашої великої родини.

Минав час. Спливали пів року війни, протягом яких не переставав і не перестає вражати наш народ, наша незламна нація українців. Боротьба за справедливість і правду була найбільшою ціллю не тільки для моєї родини, а й для всієї держави та світової спільноти. Підтримка у найскладніші часи - справжнє диво, яке приголомшувало нашу родину.

На сьогодні МИР став найзаповітнішою мрією, бо МИР – це радісні обличчя рідних, друзів, а особливо тих, що нині перебувають на окупованих територіях. Сподіваюся почути їх голоси зі ЗВІЛЬНЕНИХ міст України. Вірю, що перемога незабаром!