У момент почтатку війни я і моя родина мирно спала в своєму ліжку в смт. Печеніги, Харківської області. Наше селище бомбили з початку війни. Пошкодили уламками від ракети дах і вікна. Вивозили дитину від цьго жахіття з 400 грн. в кармані і з великими кредитами і боргами, які брали для початку сільскогосподарського бізнесу.

З початку не розуміли, що будемо їсти, як доїхади куди-небудь на зламаній машині, як розраховуватися з боргами. Шокувало те, що ніколи не чекали, що нас будуть хотіти вбити. Ми не очікували, що мир такий страшний. З початку не було, що їсти і пити, і не розуміли, як будемо жити без копійки грошей і без роботи. Втікли до маленького містечка Світловодськ. В цьому місті нам дуже допомогли добрі люди безкоштовно розміститися, і фонди надавали гумонітарну допомогу. Завдяки добрим людям ми вижили. 

Спочатку чоловік відвіз нас у безпечне місце. Потім повернувся назад до дому к матері, яка не захотіла бросати будинок і виїжджати. Зараз я з донькою проживаю у м. Харків.

Зворушили 2 моменти:
1. Бажання одних людей вбити інших.
2. Доброта людей, які допомогають.

Моя дитина боїться сама залишатися дома. Тому роботу на цілий день знайти не можу. Роблю на пів ставки. Хочу робити онлайн. Готова навчатися, але для професії, яку я вибрала потрібен потужний комп'ютер. Зараз немає можливості його придбати, але сподіваюсь, що щось змінеться. До війни ми вирощували малину, ожину, смородину, полуницю. Вирощували садженці. Розширили свої территорії (взяли землю у кредит) і почалася війна.

У нас є багато маленьких уламков від ракети, які пошкодили нам будинок. У нас дома є холодильник, який пробитий уламком у двох місцях.